Розбудили під час операції, щоб повідомити про ампутацію: як ветеран грає у футбол і веде бізнес
Російський дрон взяв на приціл українського військового. Після підриву на міні, з відірваною кінцівкою, переборюючи нестерпний біль, захисник продовжує боротися за життя, втікаючи від смерті. Таке відео окупанти виклали в своїх соцмережах. Цей відчайдушний воїн — хлопець з Вінниці Руслан Малишев, який не подарував ворогу в той день шансу позловтішатися. Військовий вижив! Свою історію він розповів журналістам TrueUA.
"Нехай це пафосно, але я — патріот"
Руслан Малишев майже одразу після настання повноліття долучився до ЗСУ. Закінчивши навчання в училищі, він пішов на строкову службу, а через місяць після його демобілізації почалася "велика" війна.
"Я здогадувався, що це може статися. Строкова служба — це ж все одно армія, і тоді розмови такі були. Всі все розуміли, деякі служби вивозили своїх родичів — і було в принципі зрозуміло, що щось таке почнеться. Тому, коли відбулося повномасштабне вторгнення, ми з побратимами зустрілися і вирішили — сто відсотків підемо. Зібрали речі — і в перший же день пішли в ТЦК", — пригадує захисник.
Руслан запевняє, що тоді, 24 лютого 2022 року, для нього не стояло питання "Що робити?" і не потрібно було додаткової мотивації.
"Можливо, це прозвучить занадтно пафосно, але я — патріот своєї країни. Ще на строковій службі я набив собі своє перше татуювання — герб України. І цей патріотизм й мотивував мене піти", — каже чоловік.
Перші свої бої Руслан провів на Миколаївщині. Брав участь в контрнаступі на Херсонщині, воював на Донеччині та в Сумській і Чернігівській областях.
І хоч зазвичай військові кажуть, що страх — постійний супутник на позиціях, Руслан відчував інакше.
"Спочатку майже всі бойові виходи на адреналіні. Нічого мене не лякало, я навпаки хотів рухатись далі і далі. Дорослі чоловіки, які служили в АТО навіть відмовляли мене від небезпечних завдань, мовляв, я молодий ще, мені це не потрібно, але це мене ще більше підганяло. Чому дорослі чоловіки під 60 років мають ризикувати, а я молодий і повинен ховатися?" — каже ветеран.
Від напрямку до напрямку підрозділу Руслана протистояли різні за підготовкою та досвідом сили.
"Наприклад, на Донеччині був "м’ясний" "Вагнер". Вони запускали наперед зеків, які йшли під наркотичними речовинами (ми знаходили у них багато якихось уколів). А от під Сумами та Черніговом працювали вже російські спеціалісти: люди, які по 20-30 років у військовій справі. Спецназ — не жарти і не варто недооцінювати ворога. Не скажу, що нам траплялося багато якихось їхніх патріотів. Більшість — люди з бідних сіл, які пішли за гроші. У них нічого немає, їм грошей натрусили і вони пішли на війну в Україну, насправді не розуміючи, що їх тут чекає", — зазначає ветеран.
Чоловік каже, що багато разів на бойових йому відверто щастило — і він щоразу вибирався живим з вкрай небезпечних ситуацій.
"Я вже навіть порівнював себе з котом, у якого дев’ять життів. Наприклад, мене наздоганяв FPV і просто випадково дрон зачепився за гілку і не підірвав мене. Але одного разу все ж не пощастило", — пригадує співрозмовник.
"Не міг залишити побратимів"
Військовий тільки-но повернувся з виходу і планував відпочити.
"Як мені кажуть, що у наших хлопців на позиції немає води, їжі, боєприпасів", — розповідає воїн.
Чоловік почав збиратися на допомогу. Побратими відмовляли — відчували недобре, та Руслан не послухався.
"Я ж не міг залишити напризволяще своїх побратимів, підлеглих. Звичайно я допоможу своїм хлопцям. Ну якщо не я, то хто? Тим паче, було мало людей, хто б спромігся виконати цю задачу", — пояснює військовий.
Під час виїзду автівка, на якій рухався Руслан, потрапила в ворожу засідку. Так званий дрон-ждун атакував транспорт, то ж чоловікові довелося вибігти і в цей момент… він наступає на міну.
"Мені одразу відірвало пів стопи, на нозі залишився лише один великий палець", — пояснює ветеран.
Російський розвідувальний БпЛА ZALA застиг у небі над пораненим українським військовим, знімаючи все, що відбувається, і коригуючи вогонь. З відірваною кінцівкою Руслан чимдуж кинувся до схованки.
"Почалися прильоти артилерії, дрони стали прилітати. Але я не розгубився: підірвався і одразу почав бігти, шукав хоч якісь кущі бо розумів, що мене обов’язково прилетять добивати. У критичні моменти я опановую себе. Це така моя особливість", — зазначає воїн.
На щастя, захисник встиг сховатися в бліндаж.
"Вийшов по рації на командування і кажу: "Мальдіні" важкий триста". Мені відповідають: "Так це ж ти "Мальдіні". В тому то й справа…" — розповідає військовий.
Дружні підрозділи допомогли Руслану — і вже за 20 хвилин біля нього був евакуаційний транспорт.
Спорт, бізнес і гори
А далі був госпіталь і непростий вибір, перед яким чоловіка несподівано поставили лікарі.
"Мене розбудили посеред операції і сказали, що якщо я хочу нормально жити без болю, то краще ампутувати частину ноги. Я погодився", — зазначив ветеран.
Руслан зізнається, що коли прийшов до тями після ампутації, то дуже розгубився.
"Невже це все? На цьому моя служба закінчилась? Крім того, я ніколи не думав, що повернуся з війни поранений. Я вважав, що взагалі не повернуся, бо я ніколи не боявся і не ухилявся від небезпеки. А тут відірвало ногу — і все", — каже захисник.
Спершу чоловік навіть хотів повернутися на службу, та, на жаль, шансів на бойову посаду з важкою травмою у нього не було, а не менше військовий був не згоден.
"Я не хотів сидіти в штабі писати папірці, коли я три роки пройшов сотні кілометрів під вогнем", — зазначив Руслан.
Після реабілітації ветеран доволі швидко навчився ходити наново.
"Вже на четвертий день після того, як я став на протез, то піднявся в гори. Реабілітологи були в шоці, що я так швидко пішов", — ділиться чоловік.
Відтак, захисник вибудував у своєму житті доволі успішну цивільну траєкторію. Руслан захопився ампфутболом і зараз виступає за клуб "АМП Вінниця".
"Це найкраща реабілітація. Людина може відчувати себе успішним в цьому виді спорту і не обмежуватися ні в чому", — запевняє воїн.
Крім того, разом з побратимом чоловік відкрив власний бізнес — барбершоп.
"Ми з побратимом носили бороди і коли виходили кудись на відпочинок, то завжди заходили в барбершоп красоту навести. Та й сам побратим на службі стриг хлопців постійно, тому й виникла ідея відкрити такий бізнес. Захотілося безкоштовно стригтися", — жартує військовий.
Сам Руслан не стоїть біля барберського крісла, а керує бізнесом, адже не може довго встояти на одному місці і не тільки через протез, але й непосидючий темперемент. У барбершопі побратимів діє знижка 20% для військових.
"Ветеран завжди завітає до ветерана. І більшість військових навіть не користується цією знижкою, бо хочуть підтримати нас", — зазначає захисник.
Чоловік запевняє, що вірить в перемогу через твердість і принциповість української нації.
"Ми вже не можемо здатися. Як беремось за щось, то маємо йти до кінця", — резюмував Руслан Малишев.
Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу ви можете у спільноті EnableMe.
