112 років без Лесі Українки: як попри біль і страждання творила незламна поетеса
1 серпня минає 112 років з дня смерті Лесі Українки — поетеси, драматургині, перекладачки, яка зуміла перетворити особистий біль, фізичні страждання та соціальну несправедливість на безсмертні тексти, що досі хвилюють українців.
Про те, як жила та творила українська поетеса — у матеріалі TrueUA.
Ранні роки та освіта
Справжнє ім'я Лесі Українки — Лариса Петрівна Косач. Народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському (нині — Звягель). Вона була другою із шести дітей Косачів. Батько і мати Лариси походили зі шляхти: Петро Косач — із заможного українсько-козацького шляхетства, яке мало власний герб і після ліквідації Гетьманщини отримало права російського дворянства, а Олена Пчілка — із роду Драгоманових, що належав до козацької старшини.
Здобувала освіту майбутня поетеса вдома — втім, це було не через хворобу, а тому, що у такий спосіб навчалися всі діти у родині Косачів. Це була принципова позиція матері — Олени Пчілки, адже вона не хотіла віддавати дітей до навчальних закладів у Російській імперії, де навчали виключно російською.
Домашня освіта була на рівні з гімназійною. Так, впродовж життя Лариса Косач вивчила 11 іноземних мов: латину, грецьку, німецьку, французьку, італійську, англійську, польську, болгарську, грузинську, іспанську, шведську, а також українську й російську.
Вже у п'ятирічному віці навчилася писати, у дев'ять років — написала перший вірш. Першу книгу Леся Українка надрукувала у 14 років. Це був спільний з братом Михайлом переклад "Вечорниць" Миколи Гоголя з російської на українську.
Хвороба Лесі Українки
Леся Українка страждала від туберкульозу кісток та суглобів, який у неї виявили у віці 10 років. Під час святкування Водохреща 1881 року вона сильно застудилася, а вже за два роки недугу було діагностовано. У жовтні 1883 року професор Олександр Рінек прооперував їй ліву руку, видалив кістки, уражені патологічним процесом. Ця хвороба супроводжувала її протягом усього життя і значно вплинула на творчість та спосіб життя, змушуючи шукати лікування за кордоном та в різних санаторіях. Та фізичний біль не зламав її бажання творити.
Творчість у зрілому віці
Побувавши 1891 року на Галичині, а пізніше й на Буковині, Косач знайомиться з культурним бомондом Західної України: Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською. Втім, основний зарис соціально-політичного світогляду поетеса сформувала після річного перебування у Михайла Драгоманова в Софії (Болгарія) і його трагічної смерті.
Вона також стає співзасновницею першої на Наддніпрянщині української соціал-демократичної організації, групи "Українська соціал-демократія". З юних літ, постійно подорожуючи до Європи та великих міст царської Росії задля лікування, формувала особистий та письменницький світогляд. Косач відвідала майже всі найкращі європейські театри, слухала найвідоміших музикантів та знала про всі новини музично-театрального світу.
Такі вимушені потребою подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Полтавщині, Одещині, у Криму, на Кавказі збагачували та наснажували її душу і тіло для творчості.
Діяльність Лесі Українки в останні роки життя
У січні 1907 року Лесю Українку та її сестру Ольгу без жодної формальної причини арештували. Таким чином, вона потрапила до тієї самої камери, де сидів український письменник Борис Грінченко. Протримавши ніч, обох сестер відпустили. Вже на початку березня 1907 року Леся Українка переїхала з Колодяжного (село в Ковельському районі Волинської області) до Києва. А наприкінці березня разом із Климентом Квіткою, який був українським музикознавцем та фольклористом, здійснила поїздку до Криму, зокрема, побувала у Севастополі, Алупці та Ялті.
Попри те, що Олена Пчілка була категорично проти стосунків дочки "з якимось жебраком", як презирливо називала Климента Квітку, 7 серпня 1907 року вони офіційно оформили шлюб у церкві Вознесіння Господнього та оселилися у Києві. З письменницею Квітка прожив у шлюбі шість років до смерті Українки у 1913 році. Відомо, що багато народних мелодій він записав з її голосу.
Вже 21 серпня вони разом вирушили до Криму, де Квітка одержав посаду в суді. Подружжя мешкало спочатку в Ялті (жовтень 1907 — кінець 1908), а 6 грудня 1908 від'їздить до Батумі, і на початку 1909 оселяється у Грузії.
У цей час Леся Українка багато працює на літературній ниві. Вже у травні 1907 написала драматичну поему "Айша та Мохаммед", а 18 травня остаточно завершила поему "Кассандра", роботу над якою розпочала ще 1903. 12 травня надіслала до альманаху "З неволі" (Вологда) драматичну поему "На руїнах", видання для допомоги політичним засланцям. У вересні пише поезію "За горою блискавиці", продовжує роботу над творами "У пущі", "Руфін і Прісцілла".
На початку липня 1913 року здоров'я поетеси різко погіршилося через туберкульоз нирок. Так, 4 липня на звістку про важкий стан Лариси до Грузії терміново приїхала її мати, яка наполягала на переїзді доньки до Сурамі.
Виснажена хворобою, Лариса Косач-Квітка померла 19 липня (за сучасним календарем 1 серпня) 1913 року в Сурамі у 42-річному віці. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Поряд із нею поховані батьки та брат Михайло.
Творчість, що житиме вічно
Леся Українка — не лише геніальна поетеса, а й приклад людської сили, яка перемагає біль. Її тіло майже з дитинства змагалося з тяжкою недугою — туберкульозом кісток. Щодня, зазнаючи фізичних страждань, й навіть у хвилини найгострішого болю — вона не мовчала, а творила. Її поезія не просто література — це зброя духу. Кожен рядок написаний крізь біль, кожна строфа — як виклик долі. Вона не жалілась, не просила поблажливості. Навпаки — із неймовірною внутрішньою силою вона підіймала голос за свободу, гідність, любов до рідного краю.
Талант Лесі Українки найяскравіше проявився у глибокому, художньо витонченому втіленні національної ідеї та щирій любові до рідної землі. Вона відстоювала право українського народу на самостійне національне й державне життя. Свої переконання поетеса майстерно втілила у витонченій літературній формі, сповненій багатих поетичних образів і мелодійного звучання. Леся Українка вийшла за межі традиційної тематики — її творчість охопила універсальні, світові мотиви, що зробило її вагомою постаттю не лише української, а й світової культури.
Сьогодні поезія Лесі Українки — не просто літературна спадщина. Це — голос свободи, гідності й сили, що не втрачає актуальності в нових історичних обставинах. Її твори надихають боротися, не здаватися, залишатися собою навіть тоді, коли важко — фізично, морально, національно. Леся Українка була і залишається символом нескореності. У час війни її рядки про боротьбу, внутрішню твердість і жагу до волі читаються як заклики до дії. Її образ — це нагадування, що справжня сила — в характері. Що навіть тіло, ослаблене хворобою, не може стримати дух, який обирає шлях.
Нагадаємо, у травні поточного року у віці 85 років помер український письменник, літературознавець і перекладач Валерій Шевчук. Останнім часом він боровся з важкою недугою.