Головною політичною подією минулого тижня в Україні став візит до Києва прем’єр-міністра Великої Британії Ріші Сунака. За майже два роки повномасштабної війни українська столиця уже звикла до візитів світових лідерів, але цього разу голова британського уряду приїжджав із цікавим документом, який не варто залишати без уваги.
Угода, яку підписали Ріші Сунак та Володимир Зеленський, була представлена українській й світовій спільноті як довгоочікувані гарантії безпеки — таким собі перехідним етапом до вступу України у НАТО.
Разом з тим, сам Ріші Сунак у своєму виступі наголосив, що у договорі йдеться не про гарантії безпеки, а про так звані безпекові запевнення. То що ж за документ підписали керівники України та Великої Британії — і чи матимемо ми справді гарантії безпеки?
Фото: Офіс президента України
Для початку потрібно розуміти, що угода між українською і британською сторонами — це насправді не гарантії безпеки, на кшталт тих, які підписували Сполучені Штати з Фінляндією і Швецією до вступу в НАТО, чи Тайвань — на постійній основі. Тобто офіційно підтверджені домовленості про пряму військову допомогу.
У нашому випадку про це не вказано, і не лише тому, що в Україні уже майже два роки триває повномасштабна війна, а "скандинавський" договір змушував би Велику Британію негайно вступити у неї. У підписаному в Києві 12 січня договорі навіть у тому пункті, де йдеться про будь-яке майбутнє вторгнення РФ, вказано про консультації, які матимуть місце протягом перших 24 годин. Про те, що ці консультації обернуться військовою підтримкою України (скажімо, такою, як було минулого тижня в історії із єменськими хуситами) — у договорі не зазначається.
Тож очікувати, що британська армія почне воювати на території України з Росією, не варто. І "ядерна парасолька" Сполученого Королівства над Україною не розпростерлася. Не кажучи вже про те, що саме формулювання "майбутнє вторгнення Росії" викликає логічне питання: "А що робити з тим, яке триває нині?".
То що ж підписали Володимир Зеленський і Ріші Сунак? Якщо коротко — це продовження військово-технічної допомоги: зброєю, технологіями, навчаннями, фінансами… Власне кажучи, суть договору дуже точно визначив у своєму пості в Telegram голова Офісу президента України Андрій Єрмак: "Інформаційна безпека, боротьба з пропагандою, кібербезпека, захист критичної інфраструктури, оборонне та військове співробітництво, морська безпека, санкції проти ворога і досягнення справедливого миру, відповідальність Росії за злочини, відбудова України, гуманітарне співробітництво і макроекономічна стабільність".
Фото: Офіс президента України
За великим рахунком, Велика Британія у цій угоді пообіцяла допомагати Україні у тому ж форматі, в якому підтримує останні два роки, надаючи зброю — для захисту критичної інфраструктури, боєприпаси — в рамках оборонного та військового співробітництва, й готуючи модернізацію та посилення українського флоту (недаремно ж саме Британія стала осердям так званої "морської коаліції"). Не обійдеться й без уведення санкцій проти країни-агресора, а також фінансування інфраструктурних об’єктів у зруйнованій війною Україні.
Допомогу у війні з Росією Україні британський уряд розпочав надавати ще за прем’єрства Бориса Джонсона — і продовжує цю справу, але з одним важливим уточненням: усі уряди представляли одну і ту ж партію — Консервативну. Однак протягом найближчих 12 місяців у Великій Британії мають пройти чергові парламентські вибори. Соціологія ще з початку 2022-го чітко сигналізує, що лідером цих перегонів є нинішня опозиція, Лейбористська партія. Тож після виборів (вони повинні відбутися не пізніше 28 січня 2025 року) в Лондоні не тільки зміниться уряд, а й взагалі правляча партія.
Лейбористи теж робили заяви цілком проукраїнського штибу, але одна річ це слова, які лунають від опозиції (тобто фактично не несучи жодної відповідальності за них), і зовсім інші, коли — від влади, яка має виконувати обіцяне. Тож формалізація допомоги з боку Великої Британії, яка разом із Німеччиною є головним європейським донором України, позитивний та корисний для нашої держави крок. І, якщо не приписувати угоді того, чого у ній немає, вона має цілком прийнятний вигляд.
Ситуація у світі протягом останніх двох років змінилася настільки серйозно, що спрогнозувати щось хоча б на 12 місяців уперед навряд чи реально. Згадаймо, з яких позицій щодо допомоги Україні розпочинали західні партнери березень 2022-го — тоді, скажімо, у Німеччині не йшлося про летальну зброю взагалі, а зараз Україна уже за крок до отримання F-16 й активно використовує як західні системи ППО для захисту своєї території, так і їхні ж далекобійні ракети для знищення ворожих цілей.
Фото: ЗРК Patriot
Тож теоретично можна припустити, що рано чи пізно британські, американські, німецькі солдати з’являться на фронтах російсько-української війни. Згадаймо, Кремль же заявляв, що навіть постачання боєприпасів та військової техніки Україні уже є участю Заходу у війні. То яка вже різниця — просто надавати танки й літаки, чи самим керувати цими літаками, якщо для Росії "західні демократії уже беруть участь у війні"?
Різниця насправді одна — ядерна зброя. Ніхто не знає, чи використає Росія (і — у відповідь — Захід) зброю масового знищення. Саме це і зупиняє можливість перетворення донорів, партнерів на повноцінних союзників. Але навіть договір про військово-технічне співробітництво з Великою Британією є кроком уперед. І якщо інші країни приєднаються до цієї ініціативи — це буде Україні вигідно.
Та вирішальну роль гратиме вашингтонський саміт НАТО влітку цього року. Саме там Україна справді зможе отримати реальні гарантії — перш за все з боку США — й цим наблизитися до закінчення війни різким стрибком.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
