Візит президента Франції Еммануеля Макрона до Китаю почав приносити перші наслідки. Але зовсім не ті, на які очікували в Україні й на Заході.
Про несподівані й відверто антизахідні заяви самого французького президента уже встигли й забути, як нагадав про себе сам Китай. Посол Китайської Народної Республіки у Франції наприкінці минулого тижня заявив у інтерв'ю одному із французьких телеканалів, що міжнародний статус колишніх радянських республік не є аж таким однозначним, як про це думають самі ці держави. Пан Лу Шає ще торкнувся конкретно українського, точніше, кримського питання, нагадавши, що колись півострів належав Росії (так само як і територія нині китайської Манчжурії була під владою Японської імперії). Але хвилю обурення викликала глобальна заява китайського дипломата, яка фактично поставила під сумнів незалежність цілої низки держав Східної Європи та Центральної Азії.
І, якщо центральноазійські держави, які в геополітичному плані тісно пов'язані (якщо не сказати "залежать") з Китаєм, промовчали, то країни Балтії та Україна відреагували на заяву Лу Шає відповідним чином. Китайських послів у Естонії Латвії та Литві уже викликали до МЗС цих країн, очевидно, не на дружню розмову.
Далі було ще цікавіше. Повна стенограма інтерв'ю, яку виклали на офіційній сторінці посольства Китаю у сервісі WeChat, видалили. Речниця МЗС КНР Мао Нін змушена була наголосити, що Китайська Народна Республіка поважає статус суверенних держав-колишніх радянських республік, а скандальні слова посла у Франції пояснила за традиційною схемою "ЗМІ неправильно інтерпретували" позицію Китаю, намагаючись зіпсувати відносини між Пекіном і відповідними країнами.
Таким чином інцидент нібито залагоджений, але залишається відкритим питання — навіщо китайський дипломат взагалі зробив цю заяву? І чому саме посол у Франції?
З другим питанням усе просто: бо саме президент Франції нещодавно зустрівся у Пекіні із лідером КНР Сі Цзіньпіном, зробивши за підсумками цього візиту кілька несподіваних, практично скандальних заяв. Китайська влада вирішила, що знайшла слабку ланку у західній коаліції — і вирішила ударити саме по ній.
Чи є Макрон і Франція слабкою ланкою? І так, і ні. Безперечно, усі ці загравання, спочатку з Путіним, потім з Сі до добра не доводять. Якщо посол Китаю дозволяє собі робити у Парижі такі заяви — значить, це означає геополітичну слабкість Франції. Бо і цей візит самого Макрона, і заява Лу Шає — боляче вдарили по репутації ще недавно, після Брекзиту і відставки Меркель, лідера об'єднаної Європи. З іншого боку — ми усі бачили, що спроби "зійтись посередині" із російським диктатором завершилися нічим. Цим же завершаться і спроби знайти якийсь консенсус із диктатором китайським. А причина тут проста.
Заява посла — це такий пробний камінець. Бажання подивитися, як Франція і Європа відреагують. Відреагують на що? На те, що Китай почне розкриватися як союзник Росії. Так, попри усі заяви про нейтралітет у російсько-українській війні (про це згадав у своєму коментарі й український посол в Парижі Вадим Омельченко) — слова Лу Шає це чіткий сигнал Росії й усьому світу, на чиєму боці Китай. Бо ж невизнання суверенітету будь-якої із колишніх республік СРСР — це відкриття шлагбаума перед Путіним: "Можеш нападати, ми будемо на твоєму боці".
Це важливо зрозуміти великій кількості як громадян України, так і представників вітчизняного політикуму, які досі перебувають в полоні ілюзій щодо Китаю, вірячи у те, що Пекіну вигідна поразка Росії, вигідна слабка Росія, що Китай може анексувати якусь частину РФ. Якби це було так — риторика Піднебесної була б зовсім інша. У такому випадку говорив би посол не в Парижі, а у Москві. І говорив би про те, що дії російської армії в Україні (починаючи з 2014-го року, між іншим) — відкривають для Китаю вікно можливостей щодо певних далекосхідних територій, які зараз є частиною Російської Федерації. Але поки що ми бачимо, що агресивні наміри КНР стосуються зовсім протилежного напрямку — Тайванської протоки, а не Ханьшеньвея (так китайською неофіційно називають Владивосток).
Тож заява китайського посла — це черговий крок з легітимізації участі КНР у великій війні (уже не стільки російсько-української, скільки війні демократій проти авторитарних режимів) на боці Кремля. І це мали б зрозуміти як в Україні, де досі вважають можливим якийсь діалог із Пекіном, так і у Франції, де цей діалог розпочали. Ні умовний перший, ні реальний другий — не завершаться у підсумку нічим, але буде витрачено час, можливо, дорогоцінний у нинішній ситуації.
Китай зробив свій геополітичний вибір — і далеко не учора, і не під час візиту Макрона. А президент Франції чи то не хоче вірити у те, що і Сі Цзіньпін, як раніше Володимир Путін, його просто використає — чи то думає, що він зможе використати Сі, як Путіна.
Українським же політикам необхідно забути про китайський політичний вектор. Пора остаточно закінчувати із кучмівською багатовекторністю і брати приклад із країн Балтії. Які, інтегрувавшись до НАТО і ЄС, можуть тепер собі дозволити викликати посла Китаю "на килим". А Литва ще 2021-го року влаштувала феєричний перфоманс, єдиною із країн Євросоюзу підтримавши дипломатичний бойкот Олімпійських ігор у Пекіні. А перед тим відкрила на своїй території представництво Китайської Республіки (Тайваню). І литовців не налякали навіть погрози економічних санкцій з боку могутньої й впливової азійської диктатури. Це, до речі, було приблизно в той же час, коли в Україні лідер парламентської коаліції Давид Арахамія схилявся у реверансах перед Комуністичною партією Китаю, заявляючи, що його партії "Слуга народу" варто було б перейняти певні принципи керування у китайських колег.
Україна має не звертати увагу на позицію Китаю, а крокувати у Європу. Щоб звідти, захищеною економічним щитом ЄС і ядерною парасолькою НАТО, могла диктувати свої умови будь-якій диктатурі. І щоб будь-які заяви китайських послів не грали для нас жодної ролі.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
