"Очі закривалися, я думав, що настав мій час": історія ветерана, який пережив пекло в Бахмуті й став чемпіоном
Військові, які після тяжких поранень на фронті дивом залишились в живих, зазвичай, називають момент свого порятунку другим днем народження. Та для 24-річного буковинця Вадима Гільчука ця фраза набула в житті буквального значення: ворожа міна ледь не обірвала життя захисника якраз в день його появи на світ. Втім, життя не просто перемогло, а відкрило для хлопця нові кар’єрні можливості й тепер ветеран представляє Україну на міжнародній спортивній арені.
Своєю історією колишній військовий поділився з нашим виданням.
Мрія, що стала професією
Вадим Гільчук родом з села Біла, що Чернівецькій області. Досягнувши повноліття, підписав контракт з Державною прикордонною службою. Здебільшого — ніс службу на західних кордонах України.
В день повномасштабного вторгнення йому зателефонували з його загону та наказали з'явитися на службі. Прикордонників укомплектували зброєю. Спочатку Вадима разом з колегами по службі перекинули на Північ — на кордон з Білоруссю, а в лютому 2023 року він потрапив на оборону Бахмута.
"Гасло прикордонників — перші з честю, бо перший бій завжди приймають прикордонники. Тоді збирали зведений загін з кожного підрозділу. Мене одразу перевели в Третій прикордонний загін, а потім я опинився під Бахмутом", — згадує військовий.
Бої за місто тоді були запеклими. Вадим пригадує, що було важко, але страху не відчувалося. Під час свого другого бойового виходу військовий дістав важке поранення і ледь не загинув. Це сталося 19 лютого 2023 року, у день його народження.
"Я відходив від свого першого бойового виходу, коли у нас загинуло троє людей з групи. Та потім в підвал, де ми перебували, зайшов командир і сказав, що йдуть постійні штурми і треба знову збиратися та йти відбивати атаки", — пригадує ветеран.
Вадим з побратимами розумів, що ситуація критична і встояти невеликою кількістю військових проти ворожої орди шансів небагато. Втім, наказ є наказ, то ж прикордонникам довелося вступити в бій. Росіяни вже суттєво просунулися в міській забудові, тому Вадим фактично заходив на ворожі позиції.
На тлі запеклих вуличних боїв чоловік з побратимами зайняли оборону в покинутій хаті. У сусідній будівлі, буквально за 70 метрів від прикордонників, облаштувався ворог.
"Вони чекали, ми чекали, але хтось мав почати бій. Я побачив ворога і відкрив вогонь. І з цього почалася запекла сутичка між нами та ними. Наші поклали в сусідній хаті двох людей, а потім прилетіла в нашу хату 120-мм міна, але вона не розірвалася", — розповідає Вадим.
Зробивши ризиковану вилазку, побратим нашого героя вбив ще двох окупантів, тим самим розчистивши шлях для відходу групи. Втім, відступати прикордонникам не дозволили — треба було тримати оборону. В цей час почався масований артилерійський обстріл.
"Вони стріляли вже і по нам, і по своїм, без розбору", — каже військовий.
В результаті — влучила ще одна міна. І вона розірвалася…
"Мені відірвало обидві ноги, а мій побратим тоді стік кров'ю, а потім загинув…" — з болем згадує Вадим.
Захиснику швидко надали першу допомогу, наклали турнікети, а потім він втратив свідомість. Отямився військовий від відчуття, що його кудись тягнуть.
"Мене тягнули по вулиці до евакуаційної автівки. Вона чекала метрів в п'ятистах від нас і весь цей шлях мене тягнули по землі", — говорить ветеран.
"Мене підтримувало все село"
Два дні після поранення Вадим провів в комі. Прокинувся у Дніпрі в лікарні та зрозумів, що одну ногу втратив повністю, а інша — ампутована вище коліна. За словами військового, це не змусило його впасти у відчай, адже там, на полі бою, чоловік взагалі вже прощався з життям і думав, що засинає востаннє
"Коли мені відірвало ноги, то я думав, що помираю. Це важко описати словами. Очі закриваються, і думаєш, що прийшов твій час. А потім ти просинаєшся в лікарні й розумієш: "О! Я живий". Без ніг, але живий", — розповідає військовий.
Вадиму пощастило. В підтримку військового "включилася" родина і майже все його село.
"Люди робили все, щоб я зміг нормально прожити цей період. Це дуже сильно допомогло", — каже хлопець.
Лікування і реабілітація тривали довго. Коли ж настав час протезуватися, спеціалісти реабілітаційного центру вагалися, чи варто їм взагалі братися за такий складний випадок. Та все ж ризикнули й розробили для Вадима спеціальний корсет з протезом.
Згодом, американська місія подарувала чоловікові більш технологічні "ноги", і зараз Вадим вже більш-менш впевнено почується при ходьбі.
Шлях чемпіона
А от спортивної впевненості військовому точно не бракує. Ще під час реабілітації військовий серйозно захопився спортом. Згодом від друга Вадим дізнався про ветеранські змагання з адаптивного спорту Invictus Games та Air Force.
Ветеран одразу пройшов відбір і під час перших змагань виборов для України два "золота" в паверліфтингу і волейболі сидячи, а також "срібло" у веслуванні на тренажерах.
Зараз Вадим дотичний до організації ветеранських спортивних активностей в Україні. Разом з однодумцями хоче назбирати кошти на центр спортивної реабілітації, щоб готувати ветеранів для міжнародних змагань та прославляти Україну.
"Україна бореться багато років. Це боротьба за справедливість. Здатися — неможливо", — резюмував Вадим Гільчук.
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.