Ввечері 1 жовтня, із початком єврейського Нового року (Рош га-Шана розпочався із заходом сонця), Іран завдав потужного ракетного удару по Ізраїлю. До того країна аятоли Хоменеї, яку від єврейської держави відділяє Йорданія, Ірак і майже 1000 кілометрів, тривалий час спостерігала, як Ізраїль громить її проксі — спочатку ХАМАС у Секторі Газа, а зараз "Хезболлу" у Лівані. І грозилася страшними карами.
Ізраїль вже пообіцяв відповідь. І в тому, що вона буде, сумніватися не доводиться. Особливо спостерігаючи, як системно, безжально і вигадливо — чого лише варта історія із пейджерами "Хезболли" — остаточно вирішує антиізраїльське питання навколо своїх кордонів. Водночас в Україні захвилювалися, що серйозне загострення на Близькому Сході відверне увагу від нашої війни. Йдеться не про офіційних осіб, а скоріше про небайдужих до політики користувачів соцмереж та так званих лідерів суспільних думок, які на низовому інформаційному рівні перетягують на себе експертні функції.
Атака 1 жовтня — друга подібна "акція" від Тегерана. Перший був пів року тому, в ніч на 14 квітня. Тоді по Ізраїлю було випущено понад 170 ударних дронів і понад 150 ракет різного типу (в різних джерелах дані відрізняються, — ред.). Цього разу — близько 200 носіїв, найчастіше у новинах згадується 181 ракета. Серйозної шкоди вони не завдали: більшу частину збила ізраїльська ППО, а ті, що її подолали, поцілили у кілька цивільних та інфраструктурних об'єктів, кілька військових аеродромів, вся авіація з яких була піднята в небо, або ж лягли у пустелю. З людських жертв — один житель Гази, якого буквально розчавило впалим з неба хвостовим шматком іранської "кари".
Залишки іранської ракети, якою Тегеран атакував Ізраїль 2 жовтня. Джерело: Getty Images / Global Images Ukraine
Ще один постраждалий, на цей раз дипломатично — генсек ООН Антоніу Гутерреш, якого Ізраїль оголосив персоною нон-грата. Причина — Гутерреш видав надто обтічний "твіт", засудивши розширення конфлікту й заявивши, що сторонам треба припинити вогонь. Ні Іран, ні Ізраїль у повідомленні не згадувалися. Останній розлютився.
"Кожен, хто не може однозначно засудити злочинний напад Ірану на Ізраїль, як це зробили майже всі країни світу, не заслуговує ступати на землю Ізраїлю", — гримів голова МЗС Ізраїлю Ісраель Кац. Гутерреш поспішив виправдатися: "Як я робив у зв’язку з атакою Ірану у квітні — і як це мало бути очевидним вчора в контексті висловленого мною засудження — я знову рішуче засуджую вчорашній масштабний ракетний удар Ірану по Ізраїлю".
Антоніу Гутерреш. Джерело: Getty Images / Global Images Ukraine
Навіть реакція на заяву Гутерреша свідчить, що Ізраїль налаштований рішучо. Помста для Тегерана вже, вочевидь, готується. Питання — якою вона буде.
Експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Інституту майбутнього Ілія Куса погоджується, що Іран безкарним не лишиться. І також зауважує: масштаб цього покарання поки дійсно невідомий.
"Зараз складно сказати, — обережно міркує Куса. — Але найімовірніше, вони обміняються ударами, можливо, декілька разів, і потім залишаться в певних межах. Тобто не будуть виходити в неконтрольовану ескалацію. Це моє припущення".
До того, що великої війни на Близькому Сході, ймовірно, не буде, схиляється і керівник Центру громадської аналітики "Вежа" Валерій Клочок.
"Іран не готовий до конвенційної війни. В нього нібито є ядерна зброя, яку вже кілька років ось-ось мають виготовити, Іран збагачує уран, але загалом представити світу він її ніяк не може", — зауважує експерт.
За його словами, Іран становить загрозу на Близькому Сході виключно тому, що об'єднав навколо себе радикально налаштоване ісламське крило шиїтів, яке хоче підім'яти під свій контроль весь Близький Схід. Але більш помірковане сунітське крило — наприклад, Саудівська Аравія чи Йорданія — демонструє прихильність до співпраці з Заходом і суттєво зменшує потенціал Ірану в потугах об'єднати арабський світ проти Ізраїлю.
"Так, є час від часу певні суперечності, але Близький Схід, як правило, швидко починає війни і швидко завершує", — зазначає Клочок.
Він додає, що Ізраїль, вочевидь, переслідує зараз амбітну ціль: забезпечити собі більш-менш зрозумілі правила життя на кілька десятирічь і бути впевненим, що ніякі хусити, "Хезболла" чи ХАМАС загрози існуванню не становлять. Своєю чергою Тегеран не має підтримки з боку потужних гравців, окрім Туреччини, щоб вести війну проти Тель-Авіва. Росія у цій справі обмежилася хіба заявами, проте ні технологіями для завершення ядерної програми, ні сучасним озброєнням не допомогла.
Керівник Центру громадської аналітики "Вежа" звертає увагу і на якість іранської атаки: все було настільки хаотично, що закрадаються підозри, чи не було це демонстрацією відповіді замість справжньої відповіді.
"Все розраховано на прихильників Корпусу вартових ісламської революції, аятоли, чинної влади Ірану. Бо Іран, як би це парадоксально не звучало, ще не зовсім втратив деякі ознаки демократії", — зауважує експерт, маючи на увазі потужні акції протесту проти режиму аятол та відносну поміркованість нового президента Масуда Пезешкіана.
Масуд Пезешкіан. Джерело: Getty Images / Global Images Ukraine
Пезешкіан, до слова, вже застеріг Ізраїль від ударів відплати, пообіцявши ще більший удар у відповідь і одночасно заявивши, що не прагне війни. І тут варто згадати ще одну можливу причину для іранської агресії: репутаційну. На тлі дуже переконливої ізраїльської офензиви Тегерану стало конче необхідно показати, що він все ще гравець. Не лише внутрішній, а й зовнішній, арабській аудиторії. Інакше, наслідуючи путінську стилістику, "перед пацанами незручно". Єдине питання — чи входить збереження іранського обличчя в ізраїльські плани.
Побоювання, що Україна зникне з порядку денного через загострення в іншому куточку планети, на Близькому Сході чи у Тайванській протоці, виникають регулярно. Рік тому, коли палестинський ХАМАС здійснив безпрецедентну за масштабами та жорстокості атаку на Ізраїль, також говорилося, що наша доля відійде на другий план. Бо "світ втомився від війни в Україні".
Україну цікавить збереження передусім підтримки Заходу. Але цей умовний Захід, як наголошує Валерій Клочок, варто розділити — на США та Європу. Для Штатів близькосхідний регіон завжди був важливим, і вони як підтримували, так і підтримуватимуть Ізраїль. Союзники Сполучених штатів також до цього долучатимуться. Але це не означає, що про Україну забудуть. Тим більше, що Ізраїль нині забезпечений зброєю для найбасштабніших військових операцій на Сході.
Є й інший аспект: у США перманентна битва проти тероризму у світі корисна для політики. "Знищили терористів — хвала Білому дому, незалежно від того, хто його очолює, — пояснює експерт. — Нема терористів — треба, щоб вони з'явилися. Вони з'являються, і їх знищують". Тому операція проти "Хезболли" — прекрасна новина для американського виборця. Тим більше, що самі американці до цього долучені, на відміну від В'єтнамської війни чи війни в Іраку.
Радник з національної безпеки США Джейк Салліван коментує ракетні атаки Ірану по Ізраїлю 1 жовтня. Джерело: Getty Images / Global Images Ukraine
Україна для США — не байдужа, але окрема тема. Але є ті, для кого ми точно в пріоритеті, — європейські країни. "Європа сьогодні проявляє неабияку стурбованість тим, що війна може поширитися на її територію. І вона допомагатиме Україні стільки, скільки потрібно", — пояснює Клочок.
Це підтверджують і заяви (зокрема членів Бухарестської дев'ятки) про зміну політики НАТО щодо стримування російської агресії, і розмови про створення військ Європейського Союзу, про що, як зауважує експерт, зараз говорять неголосно, але вже говорять. Хиткість євроатлантичної співпраці вже багатьом зрозуміла.
"Тому я і питаю: для кого Україна може стати другим питанням, для Європи чи для Сполучених Штатів Америки? У США ми і не були ніколи першим питанням. А у Європі ми зараз питання №1, для них Близький Схід — питання №2. Хіба що через економічну призму, скачок цін на нафту — тут інтереси з Америкою збігаються. Тому я особисто не бачу для нас нічого критичного", — підбиває підсумок політолог.
Ілія Куса також не вважає, що Україна зійде зі світових — передусім західних — передовиць. "Я не думаю, що це буде назавжди. Звісно, на якийсь час перші шпальти будуть писати про Близький Схід. А потім всі повернуться до звичних тем, які є в пріоритеті у кожної країни", — лаконічно зазначив він.
Варто спробувати оцінити і ті наслідки, окрім можливих проблем з допомогою, які ірано-ізраїльський конфлікт може мати для України. Зокрема, чи може він сприяти покращенню та поглибленню відносин України та Ізраїля. Адже "осі зла" у нас вимальовуються схожі, єдине що боротися доводиться з їхніми різними "мацаками".
Ілія Куса погоджується з припущенням, що переривання в постачаннях іранських озброєнь Росії, особливо у випадку, якщо конфлікт затягнеться надовго, можливе. Але чекати, що Ізраїль змінить позицію щодо передачі нам озброєнь, навряд чи доводиться.
"Сам по собі Ізраїль завжди буде концентруватися на вирішенні своїх проблем, вони не пов'язані з [нашою] війною з Росією. У своєму регіоні в них свої проблеми. І якщо ми хочемо від них, наприклад, якихось систем ППО, то, думаю, цього не буде. З тих же причин, чому Іран може скоротити постачання озброєнь Росії — бо їм воно потрібне самим, особливо якщо це буде велика війна", — пояснює Куса.
Що стосується дипломатичних стосунків, то вони, за словами експерта, і так цілком нормальні. Російську агресію Ізраїль засудив, інших суттєвих протиріч політичного чи дипломатичного характеру щодо нашої війни між країнами нема.
А от Валерій Клочок припускає, що потенційно конфлікт з Іраном таки може сприяти поглибленню українсько-ізраїльських відносин, в яких, на його думку, є що змінити на краще. Тому заява українського МЗС із засудженням Ірану за терористичні дії, — дуже добре і правильно. Проте, зауважує керівник "Вежі", нам треба бути поміркованими і не намагатися одразу використати це на свою користь.
"Тут, скоріше, ми сидимо на березі річки і очікуємо, коли зіпсуються відносини Ізраїлю і Росії. Оце, як на мене, важливіше. А вони псуються, тому що МЗС Росії зробив дуже потрібну нам заяву, в якій засудив Ізраїль за наземну операцію проти Лівану. Я більш ніж переконаний, що в Ізраїлі це почули, прочитали. Реакції поки що не було, але, я вважаю, ізраїльтяни "закусили" цей момент", — пояснює експерт.
Він додає, що Ізраїль підтримувати, звісно, треба. І там, ймовірно, в курсі, що більшість українців підтримують їхні дії. Але Україні, все ж таки, варто проводити і більше інформаційної роботи з ізраїльською аудиторію. На жаль, з боку української влади готовності працювати назовні професійніше не помітно.
"Ми чомусь вирішили, що створення російськомовного каналу все вирішує. А воно не вирішує. В Україні це тільки поглиблює кризу, а за кордоном цього не достатньо", — підсумовує експерт.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
