24 лютого 2022 року. Вибухи, сирени, страх. Києву давали 72 години. Мало хто вірив не те що у відвойовані території, а навіть у перші переможні бої. Ми не знали, як правильно діяти та що казати близьким. Ранок 24 лютого став межею, яка розділила життя кожного українця на мирне "до" і військове "після". Розгубленість перших годин пекельного того ранку і страшні звістки наступних кількох днів перетворилися для більшості з нас на необхідність щось робити. Сьогодні — рік. Рік, як ми не просто щось робимо, а знаємо, для чого це робимо.
Україна за 365 днів зуміла втримати окупаційні війська і навіть відвоювати частину територій. Все це сталося завдяки тим перемогам, тим ключовим подіям, які й сформували нинішню ситуацію на театрі бойових дій та у світовій геополітичній реальності. Перемога завжди дістається важкою ціною, кривавою…
У четвер, 24 лютого, розпочалося повномасштабне вторгнення російських військ на територію України. Російський окупаційний контингент досить швидко просунувся углиб прикордонних регіонів — щобільше, виникла реальна загроза висадки десанту в чи поблизу Києва, що майже напевно означало б захоплення української столиці і проголошення нового, повністю підконтрольного Кремлю уряду України.
На тлі новин про просування колон російських військ по українській території з'явилися чутки про те, що президенту Володимиру Зеленському пропонують евакуюватися у безпечне місце (чи вже й навіть евакуювали) — в ідеалі аж за кордон. Звісна річ, це мало б сильний пропагандистський ефект, який зіграв би на руку Кремлю. Країна, президент якої втік у перший же день війни, навряд чи могла б вмотивовано й ефективно оборонятися. Принаймні, такою була оцінка російської сторони.
Але глава Української держави зробив блискучий хід. 25 лютого увечері він із прем'єр-міністром Денисом Шмигалем, головою парламентської монокоаліції Давидом Арахамією та очільником президентської канцелярії Андрієм Єрмаком вийшов на вулицю Банкову, де й розташована будівля Офісу президента — і записав мотивуюче відео, в якому заявив, що перебуває в Києві, в бункері не сидить і здаватися не планує.
Для тих людей, в Україні та за кордоном, які не вірили у можливість ЗСУ вистояти проти масованого наступу росіян, цей крок став підтвердженням готовності до боротьби за власну незалежність.
Однією із головних задач російської армії, що б потім, після весняної невдачі, не говорили у Кремлі та в підконтрольному Кремлю медіасередовищі, було захоплення Києва. На українську столицю окупанти кинули величезну кількість військ.
Російська армія рухалася на Київ потужними танковими колонами. Так, з чернігівського напрямку на Бровари проривався 6-й танковий полк 90-ї танкової дивізії Центрального військового округу. В районі села Скибин їм дали бій підрозділи 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців разом із бійцями 112-ї бригади територіальної оборони.
Цей бій увійшов в історію повномасштабної війни як розгромна поразка росіян. Окупанти втратили велику кількість техніки, яка була просто розстріляна українськими захисниками — і порятувалися втечею. Зупинка цього наступу, який міг стати вирішальним у битві за Київ, схилила шальки терезів на користь України, яка до початку квітня звільнила усі окуповані території на Півночі.
Також варто відзначити, що у цьому бою з найкращого боку показала себе вітчизняна військова техніка, зокрема, протитанкові ракетні комплекси "Стугна" і "Корсар". Оператором "Стугни" у бою під Скибином (Броварський район Київської області) була екснардепка Тетяна Чорновол, яка своїми умілими діями і зробила цей український ПТРК відомим на увесь світ.
Однією із проблем на півдні України була можлива висадка російського десанту в районі Одеси. Для прикриття цих дій росіяни готувалися використати флагман Чорноморського флоту, ракетний крейсер "Москва".
13 квітня, у той момент, коли "Москва" перебував у районі острова Зміїний, українські війська завдали влучного удару по російському кораблю. Росіяни спочатку заявили лише про пожежу на кораблі, але згодом визнали, що він був уражений, а наступного дня затонув. Примітно, що уражений він був українськими ракетами "Нептун".
Попри те, що окупаційний флот втратив ключовий для війни в акваторії Чорного моря корабель і велику кількість моряків, головним у цій події є психологічно-пропагандистський фактор. Крейсер "Москва" став першим флагманом флоту РФ, знищеним з часів російсько-японської війни 1904-05 років. Навіть у війні проти нацистської Німеччини радянські військово-морські сили не отримували настільки серйозних поразок на морі.
Після втрати "Москви" російський агресор почав діяти на Чорному морі значно обережніше, і питання можливого десанту на Одесу врешті-решт було зняте з порядку денного.
Ще до початку повномасштабної війни Захід почав надавати військову допомогу Україні. Це робили кілька країн, серед них — США та Велика Британія. Але цього було замало, крім того, стратегічне значення мала глобальна світова підтримка України.
Тож у кінці квітня у Німеччині, на американській військовій базі "Рамштайн" міністр оборони США Ллойд Остін зібрав перше засідання Консультативної групи з питань оборони України. Тепер антиросійська коаліція, яка була створення на тому засіданні, з кожним новим засіданням надає усе більше різноманітної зброї і демонструє стійку політичну підтримку України.
Зараз до коаліції "Рамштайн" входить майже пів сотні держав, причому не тільки з Європи та Північної Америки. А Україна отримує усе більше зброї, зокрема, і наступальної, про яку під час першого, квітневого засідання навіть не йшлося.
Євроатлантична інтеграція України була записана до Конституції України ще при попередній владі. Але російсько-українська війна прискорила цей процес.
Уже 28 лютого президент Зеленський, прем'єр Шмигаль і спікер Верховної Ради Стефанчук підписали спільну заявку України щодо вступу до Європейського Союзу. Звісно, членство в ЄС не надає жодних військових переваг, але вступ до НАТО під час війни неможливий, а сам факт руху України до об'єднаної Європи мав стати потужним сигналом для світу.
Європейські лідери відповідним чином оцінили цей крок української влади — і уже 23 червня на самітах глав держав-членів ЄС ухвалили рішення про надання Україні статусу кандидата. Цей статус сам по собі є великою перемогою, оскільки відкриває нові можливості для отримання фінансової допомоги у процесі трансформації економіки та правової системи, готуючи їх до загальноєвропейських стандартів. Але українська влада заявила, що не планує затягувати перебування України у статусі кандидата. Так, Денис Шмигаль висловив упевненість, що уже за два роки наша держава стане повноправним членом Євросоюзу.
Варто відзначити, що після надання Україні кандидатського статусу і лідери європейських країн та євроінституцій почали активніше говорити про необхідність розширення Союзу. А на початок 2023 року очільники Євроради та Єврокомісії уже відкрито говорили, що Україна обов'язково стане членом Європейського Союзу, що означатиме остаточний розрив із Росію та колоніальним минулим.
Головним наслідком третього засідання проукраїнської коаліції у форматі "Рамштайн" стало історичне рішення надати Україні ракетні системи M142 High Mobility Artillery Rocket System (HIMARS). Це була перша зброя, яка дозволила Україні перехопити ініціативу у війні, зокрема, у боротьбі за небо.
Перші ракетні системи HIMARS прибули в Україну уже в червні, згодом ЗСУ отримали додаткові комплекси — вони проявили себе у бойових діях дуже ефективно. Назва цих систем стала справжнім символом успішних атак української армії, а росіяни навіть були змушені вигадувати для своїх громадян "новини" про знищення цих комплексів, аби продемонструвати хоча б якісь успіхи у боротьбі із західною зброєю.
Навіть попри те, що ЗСУ отримали для HIMARS ракети з дальністю польоту не 300, а усього лиш 80 кілометрів, це дозволило Силам оборони України вражати ворожі цілі не тільки біля лінії фронту, а і в глибокому тилу, створюючи серйозні проблеми російській військовій логістиці. Одним із найяскравіших прикладів роботи західних ракетних систем (після HIMARS Україна отримала й інші зразки зброї країн НАТО) став удар у новорічну ніч по місцю скупчення російських мобілізованих резервістів у Макіївці, де окупанти зазнали дуже великих втрат.
Росія захопила острів Зміїний в перший день повномасштабної війни. Окупаційна армія облаштувала там ППО та ракетні установки. Крім того, розмістила війська й поставила на чергування катерну групу й авіацію. 25 лютого почали точитися жорсткі бої за острів Зміїний. Тоді ж і народилася відома на увесь світ фраза: "Русский военный корабль, иди на**й". Вона стала символом незламності українського війська та призвела до шквалу творчості.
Бої за Зміїний тривали до літа. ЗСУ вдало нищили техніку ворога, а 30 червня стало вирішальним — тоді українські захисники уразили ще один російський зенітний гарматно-ракетний комплекс "Панцир-С1". Після цього в медіа з різних джерел почали надходити повідомлення, що окупанти залишають острів.
Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний офіційно підтвердив, що окупанти не витримали "вогню української артилерії" й покинули острів. Водночас у Міністерстві оборони РФ вихід окупантів зі Зміїного назвали "жестом доброї волі". Для Росії це означало не просто поразку, а втрату значної переваги в Чорному морі. В українському МВС вказували, що у російської армії не лишилося ППО й тепер вони не можуть підходити ближче кораблями.
4 липня українські військові встановили на острові синьо-жовтий прапор.
.jpg)
Протягом серпня російські війська уперше за час війни не зуміли захопити жодного нового населеного пункту. Бойові дії взагалі стишилися, причому з обох сторін. Але така оперативна пауза на фронтах виявилася пасткою, в яку українське військове командування заманило ворога.
Обдуривши росіян можливим наступом на Херсон, ЗСУ 6 вересня розпочали несподіваний для окупантів потужний контрнаступ на сході, перш за все, на території Харківської області. Цей крок застав росіян зненацька, вони були змушені відступити практично з усіх окупованих територій Харківщини, зокрема, з Ізюма, який мав стратегічне значення для наступу окупаційних сил у напрямку Харкова та Дніпра.
До кінця вересня українська армія звільнила навіть частину окупованих територій Донецької й Луганської областей. У світі назвали цей контрнаступ великим успіхом ЗСУ, відзначивши, зокрема, той факт, що уперше з часів Другої світової війни московські війська втратили в одній операції цілі підрозділи. Російська ж влада не змогла жодним чином відреагувати на цю серйозну поразку, довгий час взагалі замовчуючи її, що викликало негативну реакцію у суспільстві й підірвало довіру до влади й особисто Володимира Путіна.
Протягом лютого-березня російські війська, попри те, що захопили чималі території України, змогли захопити й утримати лише один український обласний центр — Херсон. Чернігів окупанти так і не змогли оточити, з Сум їх досить швидко вибили, а до Харкова росіяни змогли лише дійти на короткий час, звідки були вибиті (зазнавши при цьому серйозних втрат).
Тож утримання Херсона стало чи не єдиним успіхом окупаційної армії — особливо зважаючи на те, що восени Володимир Путін заявив про анексію чотирьох українських регіонів. Але Донецьк і Луганськ з 2014 року перебували під фактичним контролем Росії, а Запоріжжя вони так і не зуміли захопити, ба більше, навіть не підійшли на близьку відстань.
Втім, завдяки активним діям Сил оборони України на південному напрямку росіяни почали відступати з північної частини Херсонської області, звідки могли регулярно обстрілювати Криворізький район сусідньої Дніпропетровщини. Південний контрнаступ ЗСУ був менш стрімким, ніж слобожанський, але 10 листопада українські війська звільнили Снігурівку, останній окупований росіянами населений пункт Миколаївської області на материковій частині регіону, а наступного дня підрозділи ЗСУ увійшли в Херсон.
.jpg)
Втеча російських підрозділів з усієї правобережної частини Херсонської області і особливо втрата Херсона стали для Кремля серйозним ударом, підтвердивши неспроможність окупаційних військ ефективно протидіяти українському контрнаступу.
На початок 2023 року перед західною коаліцією постало питання можливого надання Україні сучасної наступальної зброї, зокрема, танків. Одними із головних танків, які перебувають на озброєнні багатьох європейських країн, є танки Leopard 2. Деякі члени НАТО готові були передати ЗСУ цю техніку, але для цього було потрібно отримати дозвіл Німеччини на реекспорт Leopard 2 Україні.
Довгий час Берлін не погоджувався на такий крок. Ситуація змінилася після відставки міністерки оборони Німеччини Крістіне Ламбрехт. Борис Пісторіус, який обійняв посаду очільника міноборони ФРН, активізував цей процес — і уже на першому для себе "Рамштайні", через тиждень після призначення на посаду, заявив про можливість такого кроку.
До кінця січня Німеччина не тільки надала дозвіл іншим країнам передавати "Леопарди" Україні, а й сама почала готувати власні Leopard 1 і Leopard 2. Таке рішення німецької влади стало початком створення справжньої танкової коаліції, куди увійшли і країни, які використовують іншу військову техніку. Так, США оголосили про передачу Україні своїх танків Abrams, а Велика Британія погодила надання ЗСУ власної бронетехніки — танків Challenger 2, які є одними із найкращих в НАТО.
Президент Зеленський закликав американського колегу приїхати до України ще в лютому минулого року, перед початком повномасштабної війни — сподіваючись, що такий крок зможе зупинити російського агресора. Війна врешті-решт почалася, і про візит Джо Байдена довелося забути.
Після звільнення від російської окупації Півночі і зняття безпосередньої загрози українській столиці повернулися до своїх резиденцій більшість посольств, а згодом на поїздах "Укрзалізниці" почали відвідувати Київ світові лідери, включаючи очільників провідних країн Європи — Великої Британії, Німеччини та Франції.
Але головною дипломатичною подією часів війни став неанонсований заздалегідь візит до Києва 20 лютого президента США Джо Байдена.
Це була перша в історії поява американського лідера у воюючій країні, де збройні сили США не контролювали жодного квадратного кілометра території. До того ж американський і український президенти демонстративно відвідали Стіну пам'яті біля Михайлівського кафедрального собору ПЦУ під час того, як на усій території України була оголошена повітряна тривога.
Візит Байдена, як вважають політологи, став підтвердженням того факту, що Сполучені Штати упевнені у майбутній перемозі України — оскільки президент, який планує балотуватися на другий термін, не дозволив би собі приїхати в країну, яка перебуває на межі поразки, особливо після невдачі США в Афганістані.
Читайте також: Справжнє проти імітації. Як Байден своїм візитом до Києва переграв і принизив Путіна
Своїм приїздом Джо Байден підтвердив і продовження підтримки України, яка триватиме стільки, скільки буде потрібно для успішного завершення повномасштабної війни на користь Української держави.
24 лютого 2023 року. Байден після візиту до України: "Київ стоїть. Він живе духом свободи. Київ вільний!"
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
