Чотири удари Трампа. Чому зустріч на Алясці — це особиста поразка Путіна
Дипломатичні танці навколо російсько-української війни дійшли до зустрічі Дональда Трампа з Володимиром Путіним. Як заявив американський президент напередодні, відбудеться вона 15 серпня на території Аляски. І це викликало досить бурхливу реакцію в російському Z-суспільстві — бурхливу і загалом негативну. Що насправді є цілком логічним відлунням, хоч поки що росіяни, які продовжують підтримувати війну проти України, акцентують на іншому провалі — "доведеться здавати свої території".
"Своїми" у цьому випадку є українські території, окуповані під час повномасштабної війни. Хоча навряд чи про це серйозно ітиметься, бо трампівська логіка "обміну територій" означає, що Україні треба в обмін на свої (окуповані) території віддати свої ж (неокуповані) — скажімо, Краматорсько-Слов’янську агломерацію. На що не погодиться Україна. Росія насправді уже демонструвала, як вона здає "свої" території — зокрема, Херсон, — то ж теоретично Кремль міг би облаштувати цю ситуацію навіть і у вигідному для себе світлі.
Та майбутня зустріч на Алясці є поразкою Путіна зі зовсім інших причин. Причин, які насправді мають до реальності досить дотичне відношення — але річ у тім, що сам Путін і його "русскій мір" живуть у такій реальності, де ці причини набувають важливого, якщо не сказати — сакрального смислу. Втім, деякі пункти (вважаймо їх ударами Трампа по амбіціях Путіна), про які ми поговоримо далі — це цілком реальна поразка російського диктатора, без жодних еківоків.
Наказ Трампа, паралелі з Золотою Ордою
По-перше, про майбутню зустріч заявив Дональд Трамп. Крім того, місце зустрічі прямо натякає, хто був автором цієї локаційної ідеї. Тобто — Володимир Путін їде туди, куди йому наказали їхати.
По-друге, Путін їде на зустріч, а Трамп — ні. Йдеться, звісно, не про те, що президент Сполучених Штатів Америки живе у найпівнічнішому штаті своєї країни, а про те, що зустріч відбудеться на території США, а не на "нейтральному полі", говорячи спортивною термінологією. І тут досить легко можна провести цікаві історичні паралелі — і ми їх, найімовірніше, побачимо у виконанні російських Z-песимістів — про те, як московські князі їздили на територію "володаря світу", в Улус Джучі (ця держава значно краще відома під назвою, яка використовувалася в радянській й пострадянській історіографії — Золота Орда).
Так, володарі Москви їздили в ординську столицю Сарай за ярликом на княжіння, тобто за владою — але винятково за регіональною. Тобто це було визнання того очевидного факту, що Московія була лише регіональним гравцем. Власне, як Російська Федерація зараз. Та російські імперці — і Путін перший серед них — намагаються подати себе як гравців світового рівня (не маючи для цього, скажімо, жодного авіаносця). І тут такий удар — їхати на поклін до "президента світу" на його територію.
Фактор Аляски
По-третє, Аляска розташована на території Сполучених Штатів, але це не те що не столиця (Вашингтон), а навіть не великий фінансово-промисловий центр на кшталт Нью-Йорка, Чикаго, Лос-Анджелеса, Сан-Франциско чи хоча б Сіетла, якщо вже говоримо про зустріч на тихоокеанському узбережжі США. Аляска — це відверта околиця Сполучених Штатів, яка тільки у часи Холодної війни хоч якось була помітна на політичній мапі світу, бо тамтешній аеродром Анкоридж використовувався як місце проміжної посадки трансконтинентальних рейсів.
Путіна запросили в Сполучені Штати, але у максимально віддалений від "справжніх" США регіон, таку собі американську Камчатку. І річ тут зовсім не в тому, що Аляска по воді межує з Росією — Путіну що сюди, що на атлантичне узбережжя Штатів, де у Трампа приватна резиденція, летіти майже однаково. Ми можемо тільки припускати, спеціальне це було рішення чи ні, але російських шовіністів такий крок точно має обурити, бо свідомо чи ні, але такий хід подій принижує значення зустрічі й вагу Путіна.
По-четверте, сам цей регіон із дуже цікавою в контексті зустрічі Трамп-Путін історією. Все тому, що належав Росії, й 1867 року був проданий фактично за копійки (7,2 мільйона доларів). Тоді, до речі, Петербургу довелося повмовляти Вашингтон, працювати з тамтешніми чиновниками другого-третього ряду (кажуть, не обійшлося без відповідних фінансових "стимулів"), аби вони вплинули на головних дійових осіб у Білому домі й Капітолії.
Та сакральний смисл навіть у тому, що Путіна покликали туди, де Росія була і звідки ганебно пішла. Втративши, як виявилося буквально через кілька десятиліть, величезні поклади золота й потужні нафтогазові родовища.
Аляска — найбільший штат США. Майже третина його розміщена за Полярним колом, а близько 4/5 територій покриті вічною мерзлотою. На сьогодні з Аляски надходять 25% нафти та понад 50% морепродуктів усіх Штатів. Там видобувають також зріджений природний газ, є поклади рідкісноземельних металів. Аляска виробляє енергію і для США, і для азійських країн. Після російського повномасштабного вторгнення в Україну та санкцій на російські енергоносії Аляска має потенціал для інвестицій та більшого видобутку нафти й газу.
За дослідженнями, в Алясці розміщені 13% світових невикористаних запасів нафти та 30% світових невиявлених запасів газу.
Як Росія стала регіональною державою
Приліт Путіна на Аляску — це ще одне нагадування про те, що Росія бреше, коли говорить, що всюди "приходить назавжди". І більш ніж прозорий натяк на те, що Кремлю в майбутньому ще доведеться просити забрати те, що їм не потрібне (а ті ж Херсонщина чи Запоріжжя їм і справді не потрібні в принципі — ні жодного практичного смислу, після побудови Керченського мосту і руйнування Каховського водосховища та системи Північнокримського каналу, тут уже немає, ні жодного етнічно-пропагандистського, бо на цих територіях ніхто ніякі "народні республіки", навіть такі декоративні, як на Донбасі, не створював).
Звісно, ми не говоримо про те, що усі ці чотири пункти, чотири удари Трампа по самолюбству Путіна прямо були закладені Білим домом в ідею зустрічі на Алясці. Але рано чи пізно росіяни, життя яких так чи інакше побудоване навколо різних, реальних чи вигаданих, символів, знаків та сигналів — помітять усі ці пункти. І їм вони точно не сподобаються. Бо і справді — жодного успіху Путіна тут немає. Навіть зустріч в ОАЕ була б значно паритетнішою та рівноправнішою. А недолуга спроба Кремля (який був змушений визнати факт майбутньої зустрічі уже після заяви Білого дому — це ще один удар, зазвичай росіяни оголошують про усі наслідки контактів першими, беручи ініціативу у свої руки) запросити Трампа на візит-відповідь до Росії тільки підкреслила геополітичну безпомічність країни-агресора.
Аляскинський "прогин", як назвуть чи уже назвати майбутню зустріч російські Z-патріоти, особливо на тлі південнокавказьких подій (де Алієв і Пашинян зустрілися і підписали декларацію про мирні відносини між Азербайджаном та Вірменією не в Кремлі, а у Білому домі) — більш ніж промовисто підтвердив, що амбіції Росії є не більш ніж регіональними спробами. Та і регіон цей закінчується уже не на Південному Кавказі, а вище, десь в районі Ельбруса у найкращому випадку — доки не спалахне Чечня та сусідні республіки.