Цього року в Україні, згідно з Конституцією, повинні були відбутися президентські й парламентські вибори. Звісно ж, під час війни про жоден повноцінний електоральний процес не може йтись, але цьогорічні вибори у кількох ключових для нинішньої безпекової ситуації країнах можуть позначитися і на нашій державі.
TrueUA розповідає про голосування, результати яких матимуть вплив на підтримку Києва під час війни.
У середині березня в країні-агресорці має відбутися чергове переобрання Володимира Путіна. Точніше, відбудеться, без жодних умовностей — бо у те, що кремлівський диктатор віддасть владу, тим паче не в результаті заколоту, а на виборах, давно ніхто не вірить. На ці вибори Путін, з одного боку, підготувався як належить: у нього не буде в опонентах головного російського комуніста Геннадія Зюганова — і взагалі якогось хоча б трошки привабливого для російського електорату кандидата від КПРФ. Спеціально для наляканого можливими проблемами президента РФ із політичного нафталіну витягли Миколу Харитонова, який уже опонував Путіну на виборах-2004, коли той також боявся за результат.
Тож фактично головним питанням у контексті російських псевдовиборів є те, чи зміниться формат проведення "спеціальної військової операції" після чергової інавгурації Путіна. Зокрема, чи посилить він мобілізацію, чи збільшить кількість військ та зброї на окупованих українських територіях, чи спробує знову піти наступом на Київ...
Звісна річ, спрогнозувати дії заляканого тирана, який уже вважав себе володарем половини світу, а виявився справжнісіньким вигнанцем, якого можуть заарештувати навіть у дружній Південній Африці — непросто. Але, скажімо, історія із недавніми ракетними обстрілами свідчить про те, що все у нинішній Росії впирається в банальну наявність технічних та інших можливостей. Усі гучні заяви про мобілізацію і "удари по центрам прінятія рєшеній" залишаються лише словами, у які не вірить навіть зазомбоване російське суспільство, адже у диктатора просто немає на їхнє втілення можливостей. Тож навряд чи війна після переобрання Путіна якось принципово зміниться. Бо ж сам президент Росії чекає зовсім інших виборів, американських.
У цій історії найскладнішим є те, що досі незрозуміло, чи братиме участь у виборах Дональд Трамп. По-перше, рішення суду в Колорадо, який заборонив йому брати участь у праймеріз, може спровокувати хвилю подібних ухвал у судах інших штатів. І тоді участь екс-президента стане просто безглуздою — виграти вибори, не беручи участь в умовній половині штатів, нереально, навіть якщо ці штати виявляться в основному демократичними, а не республіканськими.
Подібне рішення на федеральному рівні може взагалі зняти це питання з порядку денного. Однак попередні результати голосувань на республіканських праймеріз у Нью-Гемпширі, а також соціологічні прогнози вказують на те, що Дональд Трамп здобуває перемогу в цьому штаті над Ніккі Гейлі, яка, на відміну від одіозного бізнесмена (все-таки варто визнати, що містер Дональд так і не став політиком за чотири президентські роки), є адептом більш питомої для Республіканської партії ідеології.
Тому варіант "перемога Трампа на виборах" відкидати не варто. Тож чим може обернутися для світу й України такий розвиток подій? По-перше, на деякий час Україна справді втратить у підтримці — фінансовій, військовій — з боку Сполучених Штатів. Рівно на той час, поки Дональд Трамп пробуватиме домовитися із Володимиром Путіним.
Те, що вони не домовляться — є очевидним для усіх, крім самого Трампа. Що ж, доведеться переконати його емпіричним шляхом. А потім — цілком можливий такий варіант, що він почне діяти навіть активніше, ніж Байден. Просто аби помститися Путіну, який не став дослухатися до його пропозицій.
Україні в цій ситуації, крім продовження лобіювання своїх інтересів у обох парламентських партіях США, варто закріпити позиції у Євросоюзі. Аби у випадку зменшення чи припинення допомоги з-за океану її перекрили, скажімо, Британія, Німеччина та Франція. А ще — це вже не до України, але так чи інакше воно і нас торкнеться — важливим є теоретична можливість розколу в НАТО, спровокована діями американського президента-поверненця. Негаразди в Альянсі після можливої перемоги Трампа — це одна із серйозних загроз західному світу. І Україні, як його фактичній частині, теж.
Ще одні цікаві — і дуже показові — вибори уже відбулися. Йдеться про Тайвань, і виборчий процес там важливий не тільки для самого регіону, а і для усього світу.
Річ у тім, що фактично вибір перед тайванським суспільством стояв дуже простий. З одного боку — чинний віце-президент невизнаної світовою спільнотою країни, представник Демократичної прогресивної партії Лай Цінде, який, як і його політична сила, займав позицію "яструба". Тобто — жодних переговорів з материковим, комуністичним Китаєм, жодних спроб домовитися і помиритися, курс на незалежність Тайваню.
З іншого — головний опозиціонер, представник колишньої правлячої партії "Гоміндан" Хоу Юї. Цей політик на нинішніх виборах грав роль "голуба миру", просуваючи ідеї примирення з Китаєм. (Цікаво, що саме "Гоміндан" у середині 40-х років минулого століття став владою на острові Тайвань після того, як на материку перемогли комуністичні сили під орудою Мао Цзедуна.)
За цими виборами пильно стежили на материку. Так само як пильно стежили за останніми на цей момент президентськими виборами в Україні у Кремлі. У Тайвані 40% виборців — найкращий результат серед трьох кандидатів (що автоматично означає перемогу згідно із законодавством Китайської Республіки) — підтримали агресивну антиКНРівську позицію Лая Цінде. Що це означає для Тайваню, Китаю і світу?
Скоріш за все, Пекін, побачивши, хто переміг на острові, на певний час (можливо, назавжди, але в умовах комуністичної диктатури усе може змінитися) відкладе ідею "маленької переможної війни" по той бік Тайванської протоки. Капіталістичний Китай чітко продемонстрував Китаю комуністичному, що не хоче миру з імперією, але хоче незалежності та продовження власного існування.
А це своєю чергою означатиме, що лідеру КНР Сі Цзіньпіну не вдасться перекрити економічні проблеми, які зараз поступово накривають Китай, перемогою над Тайванем. Що ці проблеми доведеться вирішувати. Зокрема, домовляючись із Заходом. А предметом домовленостей цілком може стати й підтримка Китаєм Росії. З відповідними наслідками — як для країни-агресора, так і для України.
Та це — щонайменше середньострокова перспектива. Зараз же варто очікувати, що напруга навколо Тайванської протоки поступово спаде. Тема можливої війни між КНР та Китайською Республікою буде знятою з порядку денного. А це дозволить США, головному гаранту існування незалежного Тайваню, сконцентруватися на інших геополітичних проблемах. Зокрема, і української.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
