"Король хаосу" проти "паперового тигра": чи допоможе Путін Трампу з неслухняним НАТО
Погрози Трампа союзникам по Північноатлантичному альянсу звучать не вперше. Поки у нього є більшість в обох палатах Конгресу, він може встигнути оформити свої плани законодавчо. Це поки гіпотетично, проте не все так однозначно.
TrueUA писав, що політика глави Білого дому посилила очікування провалу республіканців на проміжних виборах до Конгресу, запланованих на 3 листопада цього року. Трамп своїми діями як у внутрішніх, так особливо у зовнішніх справах Америки сформував значну кількість прихильників якнайшвидшого обмеження його можливостей впливати на політичні й економічні процеси. Проте до дня волевиявлення американців рівно сім місяців, протягом яких Трамп здатний провести рішення, які буде важко відіграти назад. Одним із них може стати гучне розлучення США з НАТО.
Як через іранську авантюру Трамп власноруч позбувся союзників
Є видимі причини жорстких заяв глави Білого дому на адресу союзників, а є — приховані. Видима причина — небажання європейців ув’язуватися в іранську авантюру США та Ізраїлю, через що вони не лише не допомагають американцям у військовому плані, але й окремі країни закрили небо для американських літаків. Першою це зробила Іспанія, наступною — Франція. Іспанці ще й заборонили використовувати свої авіабази для удару по Ірану. Міністр економіки Іспанії Карлос Куерпо пояснив: таке рішення відповідає політиці уряду, який не бажає брати участь у війні, "ініційованій односторонньо і всупереч міжнародному праву".
Франція вчинила трохи інакше, — вона не дозволила Ізраїлю використовувати повітряний простір для транспортування американського озброєння, призначеного для війни з Іраном. До цих двох по-своєму підключилася й Італія, вона заборонила використовувати свою авіабазу на Сицилії. Внаслідок цих кроків американські військові літаки змушені облітати значну частину Європи.
Думка щодо цих дій у Вашингтоні та європейських столицях кардинально різниться. Європейці наголошують, що операція проти іранців не відповідає міжнародному праву і вимогам до колективної оборони та безпеки згідно зі статтею 5 статуту НАТО. Фактично це копія російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Росія чотири роки тому розпочала повномасштабну війну через чотири дні після завершення зимових Олімпійських ігор у Пекіні, а США з Ізраїлем завдали першого удару по резиденції аятоли Алі Хаменеї 28 лютого, через шість днів після закриття Олімпіади в Мілані.
Крім того, через війну різко погіршилася економічна ситуація в Європі внаслідок стрибка цін на нафту. Європейці обурені, звинувачують Трампа і було б дивним, якби лідери країн ЄС його підтримували. У майже кожній із цих країн є праві та ультраправі сили, які підгодовуються з-за океану для розгойдування Євросоюзу. Понад рік представники адміністрації США робили жорсткі й часто грубі заяви у бік Європи, тепер бумеранг полетів в інший бік. Та й далі роблять. Жарт Трампа про Еммануеля Макрона, який "досі оговтується від удару в щелепу, отриманого від дружини" — дипломатичне дно.
Не варто забувати ще один дуже важливий нюанс: до планування військової операції в Ірані представники НАТО не були залучені. Буцімто, потрібен був ефект несподіванки. Але й далі ні європейців, ні канадців до планів операції не допускали. А як ті ж Кір Стармер, Еммануель Макрон чи Марк Карні відправлятимуть свої військові підрозділи, не маючи й гадки про їхнє використання?
Позиція Вашингтона наступна: якщо у нас з ними (Європою і Канадою) спільний військово-політичний альянс, значить вони мали прибігти з пропозиціями допомоги. Бо Америка їх прикриває ядерною парасолькою та захищає своїми військами, розміщеними в Європі (а це 100 тисяч солдатів). Логіка тут є. Приміром, дії уряду соціалістів в Іспанії можна тлумачити як відступ від спільної політики НАТО, адже відмовляти у наданні баз союзникам і закривати для їхніх військових літаків свій повітряний простір, чим би це не пояснювалося, може розглядатися як небезпечний прецедент для єдності блоку.
Далі про причини, які не на поверхні. Перша: швидка перемога над Іраном була потрібна Трампу перед зустріччю з Сі Цзіньпіном, вона планувалася на кінець березня. Її перенесли приблизно на середину травня. Глава Білого дому хотів приїхати до Пекіна переможцем, показати товаришу Сі, хто у світі господар. Та все пішло не за сценарієм.
Тепер час працює проти нього і на користь Сі Цзіньпіна, який, перефразовуючи китайське прислів’я, сидить на березі річки Хуанхе і чекає, поки по ній пропливе труп Америки як світового гегемона. Трамп роздратований, тому тиском і погрозами намагається змусити НАТОвців йому допомагати.
Друга причина: через блокування Іраном Ормузької протоки та його удари по нафтогазових об’єктах сусідніх арабських країн багатомільярдні збитки несуть всі країни регіону Перської затоки. Ще 27 лютого вони купалися в розкоші, тепер, бачачи, що американці нездатні їх захищати, купляють українські дрони-перехоплювачі, аби відбиватися від іранських "шахедів".
Сама думка про те, що Америка може у цій війні програти, мабуть, шокує Трампа. Тому він постійно розповідає про вдалі переговори, про "оновлення влади" в Ірані, наче натякаючи Тегерану, що він згодний звернути операцію, тільки хоче якусь перемогу. Формування широкої коаліції з країн НАТО, арабських партерів — це дипломатична перемога, здатна змусити іранців до добросовісних переговорів. Проте такої коаліції немає. Що дратує американського президента.
Про третю причину — проміжні вибори до Конгресу, які відбудуться 3 листопада — окремо, адже з нею безпосередньо пов’язане втілення погроз Трампа вивести США з НАТО.
Чи можливо розірвати "шлюб" Америки з союзниками по Альянсу?
У Сполучених Штатах існує закон, серед співавторів якого за іронією долі був нинішній глава Держдепу Марко Рубіо, згідно з яким президент не може одноосібно ухвалювати рішення про вихід держави з НАТО. Для цього потрібно або дві третини голосів Сенату, або спеціальний акт, ухвалений Конгресом. У Трампа не буде такої кількості голосів. Республіканці переважно проти припинення союзництва США в рамках Північноатлантичного альянсу, не кажучи вже про демократів. Тому законним шляхом глава Білого дому не піде.
Натомість він може обрати сумнівний шлях призупинити членство своїм указом. Не вийти з НАТО, а поставити перебування США у цьому блоці на паузу. Використавши її для тиску на союзників. Свій указ він може скасувати, коли свого досягне — як це вже не раз бувало. З тими ж нафтовими санкціями проти Росії, — на період кризи на нафтовому ринку їх призупинили.
Указ політичні опоненти Трампа оскаржать у суді та використовуватимуть як аргумент проти республіканців під час кампанії. Таким чином, за мізки американців змагатиметься два наративи: республіканський — "НАТО нам не допомогло з Іраном, тому ми не повинні їх захищати і давати їм гроші" і демократичний — "вихід чи навіть призупинення членства США в Альянсі руйнує світову безпеку і робить Америку слабкою". Другий наратив здається логічнішим, але не факт, що таким його вважають виборці трампістів.
Утім, варіант із призупиненням членства ризикований через складність прорахувати реакцію виборців. Тому, найімовірніше, американська адміністрація не вдаватиметься до радикалізму, а тиснутиме в інший спосіб. Наприклад, заблокує американську частку фінансів у бюджеті НАТО. Та можливий ще один крок, який є конспірологічним, та все ж… Плече Трампу підставить Путін, розпочавши якісь провокації проти Естонії чи Латвії. Не прямий напад, а прикордонні сутички.
За такої умови НАТО має активізувати 5 статтю статуту про колективну безпеку, а Трамп — відмовиться від участі. Скаже: можу бути посередником у переговорах за відповідну плату. Дивні стосунки між американською адміністрацією і Кремлем, від яких останній має забагато зиску, дає привід існувати описаній теорії змови.
