Терпець — не безмежний: чи справді світ рахує дні до проміжних виборів у Конгрес США
Чимала частина людства в очікуванні двох подій — парламентських виборів у маленькій Угорщині та проміжних виборів до Конгресу у великій Америці. Перші відбудуться через два тижні, другі — 3-го листопада. Наслідком обох можуть стати значні зміни.
TrueUA детально розповідав про перебіг передвиборчої кампанії в Угорщині та очікування від волевиявлення угорців 12 квітня. За кілька днів до голосування в Угорщині очікують на візит віцепрезидента США Джей Ді Венса, який приїде агітувати за Орбана — друга Дональда Трампа й Володимира Путіна. Цей вояж або трохи підніме рейтингові пункти "Фідес", або остаточно її потопить. Але дуже схоже, що мирної, без угорського майдану, передачі влади після поразки Орбана не відбудеться.
Окрім виборів в Угорщині, тригером міжнародної політики стала військова операція США проти Ірану й усе, що відбувається навколо неї. Це можна назвати агонією сталого міжнародного порядку.
Європа цурається війни Трампа проти Ірану
Європейські партнери США по НАТО не поспішають підписуватися під авантюрою Штатів на Близькому Сході. Окремі країни надають свої військові бази та, оскільки офіційно військова коаліція не створена, це радше особиста позиція цих країн. Що ж кажуть європейські лідери?
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц закликав до якнайшвидшого припинення війни з Іраном. За його словами, "Німеччина не є частиною цієї війни і не хоче бути її частиною". Він фактично поставив під сумнів правильність стратегії Трампа:
"Примус до покори за допомогою бомбардувань, найімовірніше, не є правильним підходом до створення демократичного уряду в Ірані. Тут не буде військового вирішення". Також канцлер наголосив: НАТО — "оборонний альянс, а не інтервенціоністський".
Солідарний із Мерцом прем’єр-міністр Британії Кір Стармер. За його словами, Лондон не дозволить втягнути себе у повномасштабний воєнний конфлікт проти Ірану, не дасть тиснути на себе й ухвалюватиме рішення відштовхуючись від їхньої доцільності для власної держави.
Навіть ідеологічна права соратниця Трампа прем’єрка Італії Джорджа Мелоні його не підтримала. Вона наголосила, що її країна "не бере і не братиме участі у війні, що триває в Ірані". І зауважила, що "розширення конфлікту є частиною ширшої кризи міжнародного права".
Попри атаки іранських "шахедів" на французьку військову авіабазу в Іраку, Еммануель Макрон робить все, що його не втягнули у війну. Він акуратніший у висловлюваннях на адресу американців, не критикує їх, а зайняв посередницьку позицію, зателефонувавши іранському колезі Масуду Пезешкіану із закликом вести добросовісні переговори.
Підсумуємо заявами генсека НАТО Марка Рютте, який опинився між молотом і ковадлом. Він заявив, що європейські партнери підтримують воєнні дії США в Ірані, але їм знадобиться певний час, бо вони не були включені в початкове планування військової операції.
"Він робить це, щоб забезпечити безпеку всього світу", — похвалив Рютте Трампа.
Разом із тим, як пишуть західні ЗМІ, заява генсека НАТО розлютила європейських лідерів, які вважають, що той не повинен розписуватися за всіх.
Трамп використовує для тиску на союзників навіть "дупу"
Глава Білого дому у відповідь на заяви з Європи в кишеню за словами не лізе.
"Якщо не буде реакції або якщо реакція буде негативною, — це буде дуже погано для майбутнього НАТО. У нас є така річ, як НАТО. Ми були дуже добрими. Ми не були зобов’язані допомагати їм щодо України. Україна розташована за тисячі миль від нас, але ми їм допомогли. Тепер подивимося, чи допоможуть вони нам", — каже Трамп.
У контексті розбрату США з Європою цікава публікація з’явилася у виданні The Telegraph. Трамп буцімто планує помсту союзникам у вигляді реорганізації НАТО. Це може бути зроблено за двома моделями. Перша: право голосу матимуть тільки ті члени Альянсу, які витрачають 5% ВВП на оборону. Тобто ніхто, окрім Штатів. За останніми підрахунками, цього року вперше всі союзники відзвітували про те, що їхні витрати на оборону досягли або перевищили цільовий показник 2% ВВП. Друга модель: ті, хто не нарощуватиме витрати на оборону, можуть не сподіватися на гарантії безпеки від США в разі нападу на них. Хочеш бути під парасолькою 5 статті статуту НАТО про колективну безпеку — плати.
Односторонньо правила в Альянсі Трамп змінити не може, проте тут варто згадати, як торік у червні на саміті НАТО у Гаазі європейські союзники та Канада погодилися з тиском президента Америки й зобов’язалися збільшити витрати на оборону. Чи погодяться європейці під тиском допомогти американцям хоча б розблокувати Ормузьку протоку?
З одного боку заяви окремих лідерів держав Європи свідчать, що їхній терпець у відносинах із Трампом от-от урветься і вони швидше з ним полаються, аніж воюватимуть у його команді. З іншого, очевидним є різні формати тиску, від прямих звинувачень з вуст Трампа, зокрема такі прозвучали на адресу Стармера, до інформаційних вкидань про припинення продажу зброї Європі для України або перенаправлення цієї зброї на Близький Схід. Інформація не підтвердилася, проте розголосу наробила чималого.
Як не згадати, що від Трампа дістається і близькосхідним союзникам, які також воліють не влазити у війну безпосередньо, а лише боронять свої нафтові і газові об’єкти. Що вдається їм не надто ефективно. Трамп звернувся до саудівського принца Мохаммеда бін Салмана, той, мовляв, "не думав, що буде цілувати йому дупу", але зараз він "милий до нього". Це прозвучало образливо для Салмана, але в логіці глави Білого дому ситуація має такий вигляд: він почав військову операцію проти Ірану, давнього суперника Саудівської Аравії за вплив у регіоні, і принц має не лише подякувати, а й подумати над ширшою підтримкою американців у їхніх діях. В Ер-Ріяді, до речі, на образу змовчали.
… а в Америці в цей час протестують проти свого президента
Поки американський президент намагається схилити на свій бік партнерів по НАТО, у самих США відбулася третя хвиля протестів у рамках акції "Без королів". Її організовують демократи спільно з громадськими активістами. Нинішні мітинги були найбільш масовими. Організатори нарахували понад сім мільйонів учасників по всій Америці та за її межами. Вочевидь масовості додала війна в Ірані. Можна очікувати, що з активізацією передвиборчої кампанії з проміжних виборів до Конгресу подібні заходи відбуватимуться частіше і радикалізуються.
Трамп шукатиме можливостей вийти з війни з якоюсь перемогою, адже входити в активну стадію передвиборчої кампанії з ганьбою — стовідсоткова заявка на поразку республіканців. Але його проблема в тому, що в Європі та й багато де від цих виборів очікують саме гучного провалу партійних соратників Трампа. Йти у прямий клінч із ним ніхто не хоче через непередбачуваність реакції, інша справа — перечекати, поки американці самі вирішать долю свого президента, який добряче всіх дістав.
Три плюси і три мінуси для України
Насамкінець — про нас. Ставлення українців до Трампа відоме, воно неприємне для нього. Та варто зауважити, що США, попри війну в Ірані, не відмовилися від переговорів щодо мирного процесу в Україні, і це — плюс. Те, що вони вв’язали гарантії безпеки у формат завершення війни з територіальними поступками — мінус. Але ніхто нічого не підписував і на тиск не піддався.
Американці продовжують надавати Україні зброю, яку купляє Європа. Це другий плюс. Мінус у тому, що Трамп дратується через нашу "дронову" дипломатію на Близькому Сході. Однак країни цього регіону зіткнулися з проблемою захисту свого неба від іранських "шахедів", американці не можуть повною мірою їм допомогти, тож перед Києвом відкрилося вікно можливостей, і його використовують.
Третій плюс — з-за океану мовчки спостерігають за ефективними атаками добрих дронів на російські нафтоналивні порти. Якщо мовчать, значить згодні, що це може бути сильним козирем на переговорах. Є й третій мінус: передвиборча кампанія в Штатах може відволікати увагу глави Білого дому та його команди на внутрішні проблеми, яких досить багато. Та і тут є плюс — незавершеність американської дипломатії щодо війни в Україні залишається не зовнішньою, а внутрішньою темою для американців, переважна більшість яких підтримує українців. Тому "втекти" від України Трамп не зможе, як би не намагався це зробити, прикрившись фразою "це не моя війна".
