Здихатися Ніколаса Мадуро венесуельцям допомогла Америка. Іранці поки що скидають своїх аятол самі. Якщо їм допоможуть не тільки словами, а й жорсткими діями, — на мапі світу стане на одного диктатора менше. Хто наступний — Куба чи Росія?
Повстання проти злиднів. Що відбувається в Ірані
Причиною масштабних протестів, які охопили Іран, стали економічні проблеми. Тривалий час іранському режиму вдавалося попри санкції підтримувати відносно стабільний стан у державі, продаючи нафту Китаю, Індії та іншим країнам, яким байдуже до того, на що витрачають нафтові прибутки корумповані диктатури. Іранська витрачає на озброєння, підтримку своїх проксі у Лівані та Секторі Гази (Хесболла і ХАМАС) та на власну програму створення ядерної зброї. При цьому погіршення соціально-економічного становища людей владу в Тегерані не цікавило, вона покладалася на розгалужену систему каральних органів, які існують для придушення протестів. До таких органів, окрім поліції, відносяться КВІР (Корпус вартових ісламської революції), Басідж (загони добровільних помічників поліції), поліція моралі тощо.
Завдяки цій системі вдалося придушити повстання, яке вибухнуло у вересні 2022 року. Тоді поліція моралі побила 22-річну курдку Магсу Аміні, яка після згодом померла в лікарні. Після похорону молодої жінки Іран охопили масштабні протести. Повстання тривало до весни 2023-го, під час нього загинуло близько трьохсот протестувальників, понад 1200 отримали поранення. Тодішній президент країни Ібрагім Раїсі, відомий як "іранський м’ясник", залучив проти власного народу максимально жорсткі методи.
Придушивши народні виступи, влада Ірану так і не зрозуміла справжніх причин невдоволення. Пропаганда звинувачувала у підбурюванні до протестів Ізраїль, внутрішніх опозиціонерів, шаха Резу Пехлеві, який мешкає у Великій Британії, а не середньовічні порядки та економічні проблеми, викликані ізоляцією Ірану. Тому новий спалах антивладних виступів був прогнозованим. Вони розпочалися 28 грудня. Головним рушієм протесту неочікувано став Великий базар — власники магазинів у Тегерані, які раніше підтримували владу. Але тут варто зробити ремарку: протягом 2025 року сталося кілька подій, які підштовхнули нинішню хвилю невдоволення.
Перша подія — програш Іраном 12-денної війни з Ізраїлем. Вона завершилася після потужного ракетного удару американців по ядерних центрах Ірану. У відповідь іранці вдарили по військовій базі США в Катарі "Аль-Удейд", проте більшість ракет було збито. Після цього конфлікт заморозився — Трамп відніс це до своїх заслуг, а іранці отримали чергову порцію санкцій. Та гіршим за них для офіційного Тегерана стало розчарування населення у здатності влади давати відсіч силам, боротьбою з якими вона десятиліттями прикривала бідність власних громадян.
Друга подія — стрімке падіння економіки та гіперінфляція. Примус жінок носити хіджаб торкається жіночої частини суспільства та прогресивних чоловіків, які проти ісламського фундаменталізму, злидні ж стосуються всіх. Тож база протесту зараз — уся країна.
Демократія чи реставрація монархії. Чому зарано говорити про кінець диктатури
Якщо революція в Ірані скине аятол, вакуумом влади може скористатися військова хунта. Інший варіант кращий — повернення втеклого кронпринца Рези Пехлевіта реставрація монархії. В такому випадку політичний курс Ірану зміниться, однак у цій країні можуть запуститися механізми масштабного громадянського конфлікту між прозахідними реформаторами та ісламськими консерваторами. А це точно не зробить цю значну за чисельністю населення та його етнічним розмаїттям державу передбачуваною.
Втім, революція в Ірані ще не завершилася, і нинішні події можуть не привести до зміни влади. По-перше, не можна просто привезти кронпринца до Тегерана й оголосити його правителем, адже він не матиме легітимності в очах більшості суспільства. Для початку повинен бути перехідний уряд — як відбулося у Сирії після відсторонення і втечі друга Путіна Башара Асада. На той час працював легітимний уряд на чолі з Мухаммадом Газі аль-Джалілі, він і забезпечив транзит влади до нового глави держави Ахмеда аш-Шараа. Чинний президент Масуд Пезешкіан несе повну відповідальність за злочини силовиків проти мирних протестувальників, тож поки незрозуміло, чи можливо після протестів забезпечити легітимність нового правителя.
По-друге, Дональд Трамп заявив про підтримку повсталих іранців і пригрозив режиму Хаменеї ударом у разі жорстокого розгону протестувальників. Станом на зараз кількість жертв серед мітингарів становить понад 500, про поранених інформація суперечлива, але таких досить багато. Однак Трамп поки не виконав погроз, а офіційний Тегеран вустами спікера парламенту Мохаммада-Багера Калібафа пригрозив американцям у разі нападу перетворити їхні бази й кораблі в регіоні на військові цілі. Згаданий удар по базі США в Катарі став слабкою відповіддю, навряд буде потужніша. А може, взагалі нічого не бути.
Армія та Корпус вартових ісламської революції лишаються вірними владі. І ось тут заминка: під ударами американців та їхніх союзників війська можуть посипатися і від страху й безвиході перейти на бік народу, а можуть навпаки, мобілізуватися навколо падаючого режиму і втримувати його. Не варто забувати, що ісламісти при владі з 1979 року, і їхня пропаганда сидить глибоко у мізках кожного іранця. Тож якщо проводити військову операцію США і союзників в Ірані, то дуже точково, без жертв серед цивільних, аби не дати ісламістам нагоду перемикнути народний гнів із себе на зовнішнього ворога. Пезешкіан уже це робить. Він звинуватив США та Ізраїль у прагненні "посіяти безлад" і закликав "не дозволити групі бунтівників порушувати порядок у суспільстві".
По-третє, режим може не впасти, а трансформуватися. Основною причиною протесту є економічні проблеми, політичні вимоги — супутні. Уявімо ситуацію, що аятола Хаменеї оголошує про відставку у зв’язку з хворобою — йому 86 років, останнім часом духовний правитель Ірану не часто показувався на людях — і передає владу молодшому аятолі, котрий обіцяє реформи та демонструє народові покроковий план дій. Серед імовірних наступників аятоли називають його другого сина Моджтабу Хаменеї та внука засновника ісламської держави Рухолли Хомейні Хасана Хомейні. Обидва — консерватори й традиціоналісти, однак мають вагу у суспільстві. Частину населення такі зміни можуть збити з пантелику і відвернути від підтримки протесту.
Якого диктатора скидатимуть наступним
Трамп натякає на проблеми, з якими після падіння Мадуро зіткнуться кубинці, але не погрожує Гавані вторгненням. Видається, там просто відбудеться швидке повстання народу проти злиднів, яке завершить багатолітнє правління комуністів. А чи можливий іранський сценарій у Росії? На перший погляд — ні, росіяни з їхньою рабською психологією далеко відстали від свободолюбних іранців. Однак є нюанси.
Перший: іранська влада почала втрачати підтримку після поразки у війні з Ізраїлем. Виявилося, у неї немає союзників. Китай обмежився традиційним "ми — проти ескалації", а Москва, з якою у Тегерана угода про стратегічне партнерство, підтиснула хвоста. Як і під час скинення Асада в Сирії та недавньої блискавичної операції США у Венесуелі. Поштовхом до революційної ситуації в Росії здатна стати серія її військових поразок в Україні на тлі економічних проблем — тобто в комплексі.
Другий нюанс: диктатура розвалюється не під зовнішнім тиском — Іран десятиліттями живе під міжнародними санкціями і його режим ніяк не падає, а коли еліти розуміють, що диктатура не може їх захистити. Як Великий базар у Тегерані. Тож удари дронів і ракет по російській енергетиці — правильний шлях. Захоплення танкерів "тіньового флоту" — також чудово. Посилення санкцій — саме те, що потрібно. Протести в Росії почнуться тоді, коли їх оплатять невдоволені "гаманці" Путіна. Чим більше ударів по "гаманцях", тим ближчий кінець "бункерного".
Третій нюанс — для успішних протестів потрібні лідери. В іранців є Пехлеві в екзилі, в разі отримання ним влади країна перестане бути ізгоєм та потенційно може різко економічно зростати, очевидно викристалізувалися лідери й серед протестувальників, а у російської опозиції нема фігури, з якою росіяни пов’язували б постпутінське майбутнє. Цей вакуум після вбивства Олексія Навального ніхто навіть не спробував заповнити. Можливо, зміщення Мадуро та ймовірна зміна влади в Ірані розбудять російських опозиціонерів. Ні Трамп, ні Зеленський замість них Путіна у Москві не скидатимуть.
