9 червня у ЄС пройшли чергові вибори до Європейського парламенту. Одним із найяскравіших результатів стала переконлива, практично розгромна перемога ультраправих на чолі із "Національним об’єднанням" Марін Ле Пен та Жоана Бардельї. Ця коаліція отримала 31,5% — кожен третій француз проголосував за євроскептиків із проросійським бекграундом. Блок, який сформувався навколо президента Еммануеля Макрона, став другим, але набрав лише 14,6%, більш ніж удвічі програвши ультраправим лідерам європерегонів.
Реакцією очільника Франції на результати виборів до Європарламенту стало моментальне оголошення дострокових виборів у Національні збори, нижню палату парламенту. Звісно ж, попри усю емоційність цього рішення — одразу після євровиборів, на тлі невдачі партії влади й тріумфу ультраправих, — є цілком очевидно, що подібний варіант Еммануель Макрон розглядав задовго до дня голосування.
Хоча, безперечно, це була найсправжнісінька гра ва-банк. Навіть попри те, що Франція є президентсько-парламентською державою, тобто Національні збори мають значно менший вплив на політику держави, ніж у сусідній Франції. Усі розуміли, що Макрон хоче мобілізувати навіть не стільки своїх прихильників, скільки людей, які мають погляди, протилежні партії Бардельї, але не ходять на вибори. Наскільки ж ця гра з боку Єлисейського палацу принесла результат як самому президенту і його партії, так і Франції, ЄС та Україні?
Результат першого туру дострокового голосування, які пройшли 30 червня, став черговим шоком для поміркованої Європи. "Національне об’єднання" та частина правоцентристських "Республіканців", які перед цими виборами перебігли до радикальнішої політсили, знову перемогло, набравши в сумі навіть трохи більше, ніж на виборах до Європарламенту — 33,2%. А партія Еммануеля Макрона "Разом" фінішувала взагалі третьою (21,3%) пропустивши поперед себе лівий "Новий народний фронт" (28,2%). Здавалося б, ідея президента республіки провалилася. Якби не одне "але".
Річ у тім, що виборча система Франції є не просто мажоритарною, а двотуровою. Тобто у першому турі перемагають тільки ті кандидати, які набирають понад 50% голосів виборців. На тих округах, де цього не сталося, оголошується другий тур, який цього року пройшов 7 липня. І цей нюанс є дуже важливим.
На попередніх, планових виборах до Національних зборів, партія Марін Ле Пен у першому турі набрала майже 19%, але при цьому не здобула жодного місця. А до другого туру підросли рейтинги опонентів ультраправих — як лівого об’єднання, так і партії Макрона "Разом". А показник "Національного об’єднання" навіть трохи знизився — і у підсумку ця партія набрала лише 89 із 577 місць.
Фото: соцмережа X Марін Ле Пен
І у Єлисейському палаці цей момент не могли не враховувати. Фактично перший тур в умовах французької виборчої системи — це до певної міри фальстарт, адже, не приносячи реального результату (Барделья і Ко набрали тут лише 38 місць), демонструє можливу перспективу на майбутній електоральний цикл.
Простіше кажучи: перший тур французьких виборів, де було вирішено долю лише 76 місць, зробив дві важливі для різних політичних сил речі. Ультраправі побачили свою силу — і почали ще до вирішального, другого туру диктувати свої умови. Жоан Барделья, зокрема, упевнено заговорив про те, що готовий стати прем’єр-міністром усіх французів — і це не тільки підбадьорило його партійців, а і зіграло на руку Еммануелю Макрону.
Бо помірковані французи нарешті побачили реальну перспективу перемоги ультраправих — з усіма відповідними наслідками. А саме це і було потрібно президенту — продемонструвати суспільство, що може на них чекати, якщо вони не підтримають помірковані політичні сили, а потім запропонувати народу альтернативу.
Альтернативою стала досить звична для Французької Республіки річ. Це ситуативне об’єднання кандидатів різних партій у форматі зняття з виборів усіх кандидатур, крім найкращого, найуспішнішого в першому турі опонента ультраправих. Крім того, до агітації проти "Національного об’єднання" підключилися навіть такі зазвичай аполітичні люди, як футболісти збірної Франції.
І результат другого туру став не просто неприємною несподіванкою для ультраправих майже-переможців із "без п’яти хвилин прем’єр-міністра" Жоана Бардельї. "Національне об’єднання" у підсумку набрало настільки мало голосів, що йшлося уже не про пошук якогось міноритарного партнера — ні, вони фінішували взагалі третіми, отримавши не 200 з гаком місць, як очікувалося ще за кілька днів до голосування, а 125 (із розкольниками-"республіканцями" 142).
А на перше місце сенсаційно піднявся "Новий народний фронт" зі 180 мандатами. Партія ж Еммануеля Макрона, від якої ніхто нічого особливого не чекав, виграла у 159 округах (у першому турі — лише у двох!) і стала другою за розмірами політичною силою у новому парламенті. Звісно, це все одно невдача, бо до виборів у "Разом" було 245 голосів, але і не настільки погано, як очікувалося.
Якщо ж додати ще й 39 голосів правоцентристських "Республіканців", вага майбутньої фракції "Національного об’єднання" 17-тих Національних зборів Франції буде зовсім не такою, як вони самі й усі навколо очікували. Про плани Бардельї на прем’єрство усі миттєво забули. І почули таку ж риторику з протилежного флангу — де лідер ультра-лівої "Нескореної Франції" (що входить в "Новий народний фронт") Жан-Люк Меланшон одразу після оголошення екзитполів заявив, що Макрон має або піти з посади президента, або призначити нового прем’єра — тобто його, Меланшона, як лідера найпотужнішої частини лівих переможців виборів.
Жан-Люк Меланшон. Фото з Instagram
Втім, по-перше, це аж ніяк не обов’язково — політична модель дозволяє не змінювати уряд після парламентських виборів. Що Макрон і зробив, відмовивши прем’єр-міністру Габріелю Атталю, який подав заяву про відставку. (Звісно ж, цей крок — як і оголошення дострокових виборів — не був спонтанним рішенням, бо Атталь є представником саме президентської політсили.)
А згодом, коли були підраховані усі результати, неприємний сюрприз чекав уже на самого Меланшона. Так, "Новий народний фронт" переміг на виборах, здобув 180 мандатів, що все одно значно менше, ніж 50% від загальної кількості місць у нижній палаті парламенту. Але із цих 180 місць "Нескорена Франція" має лише 72. 61 здобули соціалісти, 23 — "зелена" партія "Екологи", 8 — комуністи.
Звідси слідує, що, попри загальну перемогу лівих, конкретно партії Меланшона навіть у ній немає більшості. Тож досить швидко представники "Нескореної Франції" заговорили уже в зовсім іншому тоні — що новий прем’єр від нашої коаліції, якщо і такий і буде, не повинен мати ні прізвища "Меланшон", ні прізвища "Олланд" (колишній президент Франції від Соціалістичної партії, який пішов на ці вибори, аби надати ваги своїй політсилі, що переживає нині непрості часи).
Одним словом, ні ультраправі, ні ультраліві на дострокових виборах у Франції не перемогли. А це означає, що головними переможцями голосування є французький народ та Європейський Союз, а головним невдахою — Володимир Путін. Бо ж про зв’язки партії Ле Пен із Кремлем відомо не перший рік.
Візит Ле Пен до Москви у травні 2017 року. Фото: росЗМІ
Як очевидним було і бажання російського тоталітарного режиму отримати у другій за вагою країні ЄС дружню для себе владу. А цього, як продемонстрували вибори, не буде. Ще принаймні три роки — до наступних президентських виборів. Де, уже без безпосередньої участі Макрона, відбудеться головний бій за Париж.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
