Противник не Росія, а Європа. Як нова стратегія Трампа знищує світовий порядок
Минулого тижня американська адміністрація оприлюднила нову безпекову стратегію, реалізація якої може поховати західну цивілізацію, яка донедавна вважалася монолітною силою перед зовнішніми загрозами. При цьому виграш США видається дуже сумнівним.
Як США стали світовим гегемоном і чому більше не хочуть ним бути
Коментатор із міжнародних питань британського видання The Guardian Саймон Тісдолл назвав Володимира Путіна та Дональда Трампа "гідними один одного дурнями". На його думку, Путін, розпочавши війну в Україні, став на шлях "систематичної руйнації" Росії, а Дональд Трамп з особистих та незрозумілих інших причин "запропонував йому рятувальне коло". Тісдолл наголошує, що російська економіка тріщить по швах, Кремль втрачає вплив на інші країни, а Трамп своїм втручанням не допомагає, а лише затягує війну. Тому, вважає автор, чим раніше глава Білого дому вийде з переговорів, тим меншої шкоди він завдасть Україні, Європі й НАТО.
Погоджуючись із Тісдоллом майже в усьому, зауважимо: у цій парі більшим "дурнем" є Трамп. А оприлюднена адміністрацією США стратегія національної безпеки тільки підтверджує, що за нинішнього президента Сполучені Штати добровільно відмовляються від ролі світового гегемона. Під лозунгом MAGA трампісти стріляють собі в ногу.
Зробимо невеликий екскурс у політичну історію та філософію. Ізоляціонізм для правлячих кіл у Вашингтоні не є чимось новим, в історії США була "доктрина Монро" та Акт про нейтралітет 1937 року за президентства Франкліна Рузвельта. "Доктрина" президента Джеймса Монро, проголошена 2 грудня 1823 року, про те, що США не втручаються у внутрішні справи держав "Старого світу" та колишніх колоній на обох американських континентах, але спроби нової колонізації цих країн чи інтервенція щодо них, вважатимуться актом агресії проти Сполучених Штатів. Таким чином, американці вказали європейцям, що західна півкуля — сфера їхніх геополітичних інтересів, але вони не братимуть участь у політичних процесах, що відбуваються за межами півкулі.
Такий підхід панував в американській політиці тривалий час, мотивуючи до пасивного споглядання за війнами й конфліктами поза межами двох Америк. Його кульмінацією стали закони про нейтралітет (1935 і 1936 років), якими заборонявся продаж зброї воюючим сторонам і обмежувалася фінансова співпраця з ними. Довершив цей ізоляціонізм Акт 1937 року, який зробив означені вище обмеження постійними. Тому, коли в Європі вибухнула Друга світова війна, американці залишалися осторонь. І тільки відмова від принципу нейтральності та залучення до антигітлерівської коаліції дали можливість Сполученим Штатам стати світовим гегемоном.
Таку роль вони виконували з кінця Другої світової. Роль важка, фінансово витратна, заодно і дуже прибуткова, бо до економічних інтересів гегемона прислухаються. Власне, США стоять за світовим порядком, сформованим після закінчення останньої світової війни, хоча в попередні два десятиліття і помітно послабили хватку. Однак існуючий порядок можливий тільки в союзництві Штатів із країнами НАТО, партнерами в Тихому океані, в Азії — з тими, хто погодився грати за американськими правилами гри. І ось тепер Трамп звичні правила, в рамках яких працював глобальний ринок, скасовує.
Минулого століття американський політичний філософ Джордж Модельскі описував, до чого призводить втрата гегемонізму якоюсь із держав. Коли коротко, то у світовій політиці існують "довгі цикли" (приблизно 100 років), протягом яких панує якась із сильних держав. Поки є держава-гегемон, претенденти на таку роль змагаються за можливість його посунути. Посилюють економіку, мілітаризуються, створюють привабливі ідеології, укладають коаліції. Гегемон може слабшати економічно, а може — через внутрішні розколи всередині та через конфлікти із союзниками. У нинішніх США одночасно складаються обидві передумови, — політика мит та реіндустріалізації Америки видимого результату не приносить, а от конфлікт з Європою вже очевидний.
Безпекова стратегія Трампа: безрозсудність чи прагматичний підхід
Зневажливе ставлення до Євросоюзу Трамп проявляв і під час першого президентства. Тоді він погрожував виходом США з НАТО, якщо європейці не вкладатимуть більше коштів в оборону. Також вів торгівельні війни з Євросоюзом, які припинив його наступник Джо Байден. З поверненням до Білого дому антиєвропейська спрямованість політики Трампа помітно посилилася. Починаючи з вікопомної Мюнхенської промови віце-президента Джей Ді Венса і до оприлюдненої стратегії крок за кроком американська адміністрація намагалася послабити позиції Євросоюзу — від підвищення мит, яке таки вдалося врегулювати, до перекладення витрат на зброю для України на союзників по НАТО в Європі. Трамп ще й пишається тим, що заробляє на нашій війні.
Тож насамперед про бачення Білим домом європейського континенту. Він зазнає найсуворішої критики за… відсутність демократії й свободи. Не авторитарні держави, а саме ЄС. Йому також закидають неповагу до суверенітету країн-членів (відчувається "почерк" Орбана, — ред.). Також у документі багато критики економічної ситуації в Європейському Союзі та ставлення його членів до питання безпеки й оборони. А особливо до теми міграції.
"У довгостроковій перспективі більш ніж ймовірно, що протягом кількох десятиліть, щонайбільше, деякі члени НАТО стануть в більшості неєвропейськими. Таким чином, залишається відкритим питання, чи будуть вони розглядати своє місце у світі чи свій союз зі Сполученими Штатами так само, як ті, хто підписав хартію НАТО", — йдеться в стратегії Трампа.
У документі також міститься підтримка ультраправих партій (вони названі патріотичними), які розколють ЄС із середини. "Наша мета, — наголошено далі, — має полягати в допомозі Європі виправити її нинішню траєкторію. Нам знадобиться сильна Європа, щоб допомогти нам успішно конкурувати та працювати злагоджено". Додамо: не сильний Євросоюз.
Зі стратегії загалом випливає, що США будуть співпрацювати з усіма державами, навіть з авторитарними, але не з наднаціональними органами, бо "їх ніхто не вибирав". Причому це співробітництво виключно в інтересах Сполучених Штатів, а не якогось "світового порядку". Це чіткий сигнал союзникам, що віднині кожен виживає, як уміє. Для Трампа Китай і Росія виявилися ближчими за Європу. Росія не названа агресором, із нею США мають "встановити стабільність". Китай — економічний суперник, який потребує військового стримування. Але союзні держави Тихоокеанського регіону також мають дбати про власне військове посилення, однак не за рахунок Америки.
Є в стратегії й про Україну. Якби свій документ американці оприлюднили хоча б улітку, можна було і не сподіватися на їхні наміри принести українцям справедливий мир. Війна в Україні для авторів стратегії — проблема, викликана не російським вторгненням, а ініціативами розширити НАТО та продовженням європейської допомоги. Простіше кажучи, логіка наступна: якби Європа не підбурювала "нереалістичні сподівання" Києва, війна б уже закінчилася. Звісно, поступками України, бо вона не може перемогти Росію.
У Москві до стратегії Трампа поставилися схвально. Ще б пак, РФ не каратимуть, а винагороджують співробітництвом з Америкою. В Європі ж обурилися.
"Не бачу потреби для американців зараз прагнути рятувати демократію у Європі. А якби її потрібно було рятувати — ми б займалися цим самостійно", — заявив канцлер Німеччини Фрідріх Мерц.
Своєю чергою, польський прем’єр Дональд Туск нагадав американцям, за останні 80 років у них та європейців були спільні вороги, і "нам треба й надалі цього дотримуватися — це єдина розумна стратегія нашої спільної безпеки. Якщо тільки щось змінилося".
Змінилось. Проте реальної відповіді Європи на знущальну щодо неї стратегію трампістів немає. І тут повернемося до згаданого політичного філософа Модельскі. Якщо гегемон слабшає, претенденти на гегемонію можуть зайняти його місце. Якщо мають ефективну економіку, впливову ідеологію та міцні коаліції. Модельскі вважав, що замістити США здатні Китай і Євросоюз. Трампу варто відповідати не ображеними заявами, а жорсткими діями, як то посилення оборони та безпеки в рамках НАТО без Америки, перегляд принципу ухвалення рішень, щоб давати відсіч шантажистам на кшталт Віктора Орбана, демонструвати силу власних цінностей. Перед встановленням нового гегемона, вважав Модельскі, триватиме "тридцятирічна війна" — змагання за першість. Хто її виграє, той і стане світовим лідером на сто чи навіть більше років.
