Не лише "Павутина". Як США і НАТО боялися ескалації після кожного приниження Росії
Спецпредставник президента США Кіт Келлог занепокоївся через вдалу атаку добрих дронів на злі російські військові аеродроми, глава Пентагону Піт Гегсет під надуманим приводом відмовився від участі у "Рамштайні" та у засіданні Ради Україна-НАТО. А Трамп навіть здзвонився з Путіним. Ці сигнали свідчать не на користь наших партнерів.
Дуже смілива атака, але…
Учора Дональд Трамп поговорив телефоном з Путіним.
"Ми обговорили атаку України на російські літаки, що перебували на аеродромах, а також різні інші атаки, які відбуваються з обох сторін. Це була хороша розмова, але не така, яка призведе до негайного миру", — написав він у власній соцмережі Truth Social.
Трамп переповів: Путін йому сказав, що "буде змушений відповісти на недавні атаки на аеродроми". Інші деталі розмови невідомі, але нескладно здогадатися, що причина телефонного контакту в тому, що Трампу не сподобалася успішна операція СБУ на території Росії. На цю думку наштовхує заява Кіта Келлога, яка з’явилася напередодні.
"Коли ви атакуєте частину національної системи виживання супротивника, тобто його тріаду, ядерну тріаду, це означає, що рівень ризику зростає, бо ви не знаєте, що зробить інша сторона… Це дуже смілива атака. Та коли ви це робите, цілком зрозуміло, що решта рівнів зростуть. Я думаю, що саме цього ми намагаємося уникнути. Україна, по суті, каже, що ми теж можемо грати в цю гру. І вони можуть підвищити рівень ризику до рівнів, які, на мою думку, є неприйнятними", — заявив відставний генерал.
Це один із рідкісних швидких коментарів чинних західних політиків і високих військових чинів — не анонімних джерел, на які посилаються ЗМІ — і він прояснює, чому в Білому домі та в НАТО не поділяють думок українців у зв’язку з вдалою операцією СБУ "Павутина". Коротко: наші союзники за три з лишком роки повномасштабного вторгнення Росії в Україну продовжують мислити стереотипами, що Путіна не треба злити.
Ще один показовий момент: у західній пресі деякі розумники наче смакують, як же Росія помститься — ядерним ударом, "Орєшніком" чи ще чимось. Від моральних виродків, які вбивають українців ракетними ударами по житлових будинках, які скидають КАБи на міста і села та щодоби атакують "шахедами" можна очікувати чого завгодно. Але точно такі ж страшилки були й після інших вдалих спецоперацій наших оборонців проти російських агресорів, про які піде далі.
Насправді західні політики та військові бояться не за нас, а за себе. Бо "Павутина" продемонструвала дві важливі речі. Перше: Україна вмілим використанням дронів на території ворога довела, що існуючі системи ППО та ПРО, які коштують мільярди доларів, — учорашній день. "Золотий купол" Трампа зможе відбивати міжконтинентальні ракети (і то не факт), але він безсилий проти дій можливого противника всередині Штатів. Видається, на "Павутину" НАТОвці дивляться не під тим кутом зору. Насправді ця спецоперація є нагодою для них переглянути власну безпекову стратегію.
По-перше, ефективне використання БпЛА у війні в Україні мало вже давно підштовхнути НАТО до технологічних інновацій у напрямку безпілотних систем, замість цього там сперечаються, скільки кожна країна має вносити коштів у спільний оборонний бюджет. Україна підказала рішення: дрони коштують значно дешевше за ракети, танки й підводні човни, але роблять свою справу успішно. За ними — майбутнє. Та є "але": у системі виробництва зброї залучені сотні підприємств у США, в Європі та в інших кінцях світу, їм цікаві мільйонні бюджети, а не копійчані.
По-друге, ми чітко розуміємо, хто наш ворог і сконцентровані на боротьбі з ним, а хто ворог у країн НАТО? Росія для них — стратегічна загроза, принаймні визнавалася такою до президентства Трампа, а як зараз — невідомо. У Росії є власні проксі, яких вона підтримує та фінансує. Простіше кажучи, поки союзники по військово-політичному блоку не сформують перелік ворогів і не сформулюють спільну політику щодо них, вони лишатимуться легкою мішенню "гібридної" війни та спроб підірвати внутрішню безпеку.
Друга важлива річ: західні політики не знають, як реагувати, якщо Путін вдасться до не конвенційних методів війни в Україні. Відповідь повинна бути, але складний механізм ухвалення рішень в НАТО зробив цю організацію повільною. Якщо Угорщина чи Словаччина, або й США, відмовляться підтримати спільні дії, то все закінчиться смішним глибоким занепокоєнням.
Як українці принижували російського колоса на глиняних ногах
Звісно, ніхто не каже, що українці такі безстрашні, а наші партнери — налякані й слабкі. Йдеться про те, що західні високі чини неодноразово ставали свідками вдалих дій ЗСУ, СБУ, ГРУ та інших українських підрозділів, і реагували у стилі "не можна допустити ескалації". Тут не тільки власне про бойові успіхи українців. Під час останньої зустрічі в Стамбулі росіяни викотили ультиматум, який мав переконати Трампа у небажанні Путіна дослухатися до мирних ініціатив Америки, після чого Вашингтон повинен був ударити по Москві давно обіцяними санкціями. Однак цього не сталося. Слабкість Трампа тільки заохочує Кремль до підвищення ставок. Невже президент США телефоном просив Путіна не бити ядеркою по Україні? Якщо так, тоді тільки підіграв диктатору.
З нинішнім президентом США все складно, але й при попередньому відчувався страх перед Росією. Він проявлявся не так очевидно, здебільшого невдоволення успішними діями українців висловлювалося через джерела ЗМІ. Нагадаємо кілька таких історій.
14 квітня 2022 року внаслідок точного удару двома ракетами "Нептун" було потоплено флагман чорноморського флоту Росії крейсер "Москва". Значення ураження цього корабля на той час мало неймовірний психологічний ефект. Світ побачив, що російський флот — слабкий, бо росіяни нездатні забезпечити оборону навіть флагмана свого флоту. Цього року New York Times опублікував статтю, де повідомлялося, що тоді представники США обурювалися вчинком українців, бо не попередили про наміри потопити російський корабель та не узгоджували своє рішення з американцями.
3 червня Україна втретє атакувала Кримський міст, а вперше це сталося 8 жовтня 2022 року. На автомобільній частині переправи поблизу Таманського півострова вибухнула вантажівка. Внаслідок цього знищено два прольоти дорожнього покриття, а на залізничній гілці зайнялися сім цистерн із пальним. Тоді американці змовчали. Вдруге міст став мішенню в ніч на 17 липня 2023 року. Два надводних безпілотних апарати пошкодили проліт переправи. Цього разу у Держдепі й Пентагоні заявили, що Крим — це Україна, тому вона сама вирішує, як веде війну, захищаючи свою територію. Реакції Вашингтона на третю атаку — немає. Може, це й на краще.
Безумовно, успіхом ЗСУ була й спецоперація в Курській області. Вона тривала з 6 серпня 2024 року і виконала свою роль, зв’язавши боями на Курщині значні сили противника та піднявши бойовий дух українців. Наскільки відомо, підготовка цієї операції трималася в секреті від союзників, що, мабуть, і дало можливість провести блискавичний маневр на територію Росії. Без витоків у пресу. Також відомо, що наші союзники розійшлися в думках стосовно спецоперації в Курській області. Бо вбачили в ній… загострення.
Протягом війни було кілька вдалих уражень російських складів. Найвідоміше сталося у ніч із 17 на 18 вересня 2024-го. Щось прилетіло на склад артилерійських боєприпасів, розташований поблизу Торопця Тверської області. Вибухи на об’єкті навіть спричинили землетрус. Арсенал називали досконалим і захищеним, казали, що він здатний витримати невелику ядерну атаку. Це виявилося брехнею. Бо російська система ППО зганьбилася на увесь світ, пропустивши дрони.
А от щодо далекобійної артилерії західного виробництва в американців та європейців завжди були застереження. "Не підтримуємо і не заохочуємо до ударів по Росії". Приблизно так казали й екс-глава Держдепу Ентоні Блінкен, й дрібніші чиновники часів Джо Байдена. Власне, це стосується й обмеженого використання літаків F-16.
Отже, згадані вдалі операції стали можливими без використання західної далекобійної зброї й часто навіть без попередження союзників. Непослух українців дратував і попередню, і нинішню американські адміністрації, адже там, та і в НАТО, продовжують дивитися на Росію Путіна як на тих, із ким можна укласти угоду, якщо йти на поступки. Доки цей погляд не зміниться на інший — угоду можна укласти тільки з новою владою в Росії — доти складно прогнозувати час закінчення війни.