.png.webp)
Пункт призначення — Стамбул. Як Путін готував пастку Україні й сам у неї потрапив
Зустріч у Києві "коаліції рішучих" підштовхнула Путіна вийти вночі в ефір із гучним ультиматумом — Росія готова до прямих переговорів з Україною у Стамбулі. Шоком для всіх стала підтримка намірів диктатора Трампом. Але це ще був не кінець…
Як Трамп завдав удару по "коаліції рішучих" заради Путіна
Для кращого розуміння подій останніх днів варто перемотувати їх назад, як кінострічку. Почнемо з останніх. У неділю ввечері, 11 травня, президент України Володимир Зеленський зробив гучну заяву:
"Чекаємо відзавтра припинення вогню — повне та тривале, щоби дати необхідну основу дипломатії. Чекатиму на Путіна в четвер у Туреччині. Особисто".
Український президент сподівається, що "Путін цього разу не шукатиме причин, чому він щось не може". Ці слова прозвучали після шокуючої заяви президента США Дональда Трампа, який підтримав ідею Путіна провести переговори без 30-денного припинення вогню, як того вимагають Україна та наші європейські партнери з "коаліції рішучих".
Процитуємо його допис: "Президент Росії Путін не хоче підписувати угоду про припинення вогню з Україною, натомість прагне зустрітися в четвер у Туреччині, щоб обговорити можливе завершення кровопролиття. Україна має негайно погодитися на це". Президент США вважає, що під час перемовин світ хоча б зможе з’ясувати, чи можлива взагалі мирна угода з Росією, "а якщо ні — європейські лідери та США знатимуть, на чому все стоїть, і зможуть діяти відповідно!". Він додав, що взагалі сумнівається в можливості мирної угоди: "Я розпочинаю сумніватися, що Україна укладе угоду з Путіним, який надто зайнятий святкуванням перемоги у Другій світовій війні — перемоги, яка не могла бути здобута (і близько!) без США. Проведіть зустріч негайно!".
Здавалося б, нічого неймовірного у цій заяві немає, Трамп у незмінному амплуа, якби не кілька моментів. Перший: Путін у своєму виступі вночі у неділю висловив готовність до переговорів у Стамбулі не для обговорення мирного плану Трампа, європейців чи якогось спільного, а так званих "стамбульських домовленостей" — ультиматуму, який росіяни викотили українцям у березні 2022 року, коли під Києвом стояла багатотисячна путінська орда. Україна жодних домовленостей не парафувала. Простіше кажучи, американський президент погодився на те, щоб Росія використала майданчик у Стамбулі для висловлення чергових ультиматумів і погроз. А те, що вони там розповідатимуть про "необхідність усунення першопричин" війни, яку самі розв’язали, фактично підтвердив радник Путіна Юрій Ушаков.
Другий момент: пропозицію Путіна дружно розкритикували лідери країн "коаліції рішучих". Найбільш жорстко це зробив президент Франції Еммануель Макрон. Він назвав ініціативу господаря Кремля "способом не відповідати" на підтримку 39-денного перемир’я.
"Нам потрібно зайняти тверду позицію перед американцями й заявити, що припинення вогню є беззаперечним, а потім ми зможемо обговорити інше", — сказав Макрон.
Тобто глава Білого дому прекрасно знав, що у європейських партнерів США є спільна позиція і замість підтримати її, він підтримав Путіна.
Окремо — про спільну позицію країн-лідерів Європи та України. Її оприлюднили у спільній заяві 10 травня, коли Київ відвідали Еммануель Макрон, Кір Стармер, Фрідріх Мерц і Дональд Туск. У документі кілька разів згадувалися Сполучені Штати як партнер. У тому числі був дуже важливий пункт про застосування 17-го пакету санкцій до Росії, якщо та не погодиться на перемир’я. Очевидно, ЄС доведеться вводити їх без підтримки з Вашингтону, де демонструють небажання вести з Росією переговори з позиції сили.
І останній кадр у цій кінострічці, перемотаній назад, — парад у Москві. Точніше епізод, який міг вплинути на рішення Путіна підняти ставки — присутність китайського лідера Сі Цзиньпіна. Тим самим головний китайський комуніст продемонстрував світові, що його так звана "нейтральність" щодо війни, розпочатої Росією проти України, остаточно завершилися. Всі маски — зняті.
Чи стане цей тиждень переломним у переговорах?
Відповідь на це питання варто почати з важливої події, яка стартує у середу у турецькій Антальї — неформальної зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО. Протягом трьох днів обговорюватиметься багато питань, зокрема й допомога Україні. На цьому майданчику Сполучені Штати представлятиме глава Держдепу Марко Рубіо. Через нього його європейські колеги спробують донести шкідливість для іміджу Трампа й Америки підтримувати переговори без перемир’я. То ж до четверга американський президент може ще передумати й заявити, що він — проти переговорного процесу під час ракетних і дронових атак і невпинних бойових зіткнень на лінії фронту.
Але навіть якщо цього не станеться, Путін до Туреччини майже зі стовідсотковою ймовірністю не приїде. Хоча президент цієї держави Реджеп Ердоган і погодився знову організувати у себе зустріч української та російської делегацій, проте, очевидно, йшлося не про формат перемовин перших осіб. Путін планував прилетіти в гості до Ердогана 12 лютого торік року, проте так цього і не зробив. Він боїться, що його літак не долетить до пункту призначення, адже шлях пролягатиме через країни, яким Росія наробила багато лиха, або в Туреччині його якось спробують публічно зганьбити. Відсутність оперативної реакції на пропозицію Зеленського свідчить, що в Кремлі стався збій у матриці — погодитися не можна відмовитися.
Тобто станом на зараз Зеленський дипломатичну гру виграє. По-перше, він зумів медійно нівелювати заклик російського диктатора про переговори у Стамбулі. Зараз всі писатимуть, чи приїде Путін, чи злякається. По-друге, в цікавій ситуації опиняється Трамп. Він робив багато заяв і різноманітних рухів — від відправки до Москви Стіва Віткоффа до переговорів у Саудівській Аравії — але нічого путнього з того не вийшло. Після чого у його адміністрації заходилися шукати, як зіскочити з теми невдалого посередництва у переговорах і звалити відповідальність на сторони війни. І ось цікавий поворот, який змушує обрати чиюсь сторону. Простіше кажучи, тиснути санкціями на Росію, якщо Путін не прилетить до Стамбула, чи шукати нові причини цього не робити. Тим самим виглядати адвокатами російського диктатора.
Підсумуємо: переломним у переговорах щодо миру цей тиждень навряд чи стане. Шанс на особисту участь Путіна в переговорах надто мізерний, а відправляти замість себе когось іншого, щоб той висловив черговий ультиматум, тепер матиме вигляд ганебного боягузтва. А от на прискорення рішень американців можна сподіватися. Питання тільки — яких: від виходу з переговорів до підтримки санкційних намірів "коаліції рішучих".