У четвер 13 серпня, президент Росії Володимир Путін відвідав острів Ітуруп у Курильському архіпелазі, на який претендує Японія. Токіо назвало його візит "абсолютно неприйнятним" і заявило, що такі дії Москви ускладнюють покращення двосторонніх відносин.
Як пише Reuters, російський диктатор побував на острові Ітуруп, який у Японії називають Еторофу. Це один із чотирьох південних Курильських островів, контрольованих Росією, але на які Японія зберігає територіальні претензії.
"Це ображає почуття японського народу і абсолютно неприйнятно", — заявила прем’єр-міністр Японії Санае Такаїчі, закликаючи російську сторону усвідомити серйозність питання.
За даними російського державного агентства ТАСС, це перший візит Путіна до Курильських островів. На Ітурупі президент Росії відвідав рибопереробний завод "Ясний", де оглянув місцеве виробництво та скуштував рибну ікру.
Візит відбувся після російських військово-морських навчань на Далекому Сході. Напередодні Північна Корея також запустила ракету в напрямку моря, що відділяє її від Японії.
Територіальна суперечка навколо чотирьох островів триває з часів завершення Другої світової війни. Росія контролює їх із серпня 1945 року, тоді як Японія вважає острови своїми північними територіями. Суперечка стала однією з причин, через які Москва і Токіо досі не уклали формальний мирний договір після Другої світової війни.
Відносини між країнами додатково погіршилися після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Японія приєдналася до західних санкцій проти Москви.
За даними Reuters, на тлі візиту Путіна російський і китайський посли в Японії оприлюднили спільну заяву, в якій виступили проти спроб переглянути результати Другої світової війни та застерегли від "повторної мілітаризації" Азійсько-Тихоокеанського регіону.
Нагадаємо, за даними Institute for the Study of War, кремлівські соціологічні служби зафіксували рекордне зниження рівня підтримки та довіри до російського диктатора Володимира Путіна з моменту початку повномасштабного вторгнення в Україну. Аналітики переконані, що навіть заангажовані державні центри країни-агресора більше не спроможні приховувати зростання внутрішнього невдоволення серед населення країни-агресорки.
