До остаточної перемоги над російським агресором ще далеко. Однак варто нагадати, що за рік і сім місяців, або ж 578 днів повномасштабної війни українська армія уже завдала багато дошкульних ударів по окупаційних військах.
Ні для кого не секрет, що першопочатковим планом російських окупантів була швидка окупація частини української території. Включно з Києвом, звісна річ. Кремль планував моментально захопити столицю України, скинути (і, можливо, знищити) чинну українську владу, поставити підконтрольних собі міньйонів, у такий спосіб повернувши нашу країну в зону свого імперського впливу.
Одним із ключових аспектів цього плану були успішні дії десантників — із тієї самої псковської дивізії, чий аеродром зазнав нещодавно серйозного удару. У десантних підрозділів збройних сил Росії головною метою було захоплення аеродрому в Гостомелі. Якби цей об’єкт перейшов під контроль окупантів — захоплення Києва мало б значно реалістичніший вигляд.
Аеропорт у Гостомелі атакували понад 30 російських вертольотів. Скріншот
Але саме в Гостомелі (та іншому стратегічно важливому з точки зору авіації населеному пункті, Василькові) Україна отримала свою першу, таку важливу перемогу. Усі спроби висадки десанту, які здійснював у перші години війни ворог, були успішно блоковані, а потім і знищені. Те, що радянська армія зробила 1968-го року в Чехословаччині — їй не вдалося повторити 2022-го в Україні. І саме цей успіх став першим сигналом про те, що для російських окупаційних військ "щось пішло не за планом".
Якщо на західній околиці Києва окупанти намагалися провести успішну десантну операцію, то на східному, з боку Броварів, вони ішли на Київ сушею. Це був масований наступ, наступ кількох танкових полків, які рухалися трасою М-01, з боку Чернігова.
На цей напрямок російське командування кинуло великі сили — і вони були вщент розбиті в селі Скибин, що на самісінькій околиці Броварів. Показово, що у цій битві, де росіяни кількісно і якісно переважали українські підрозділи в рази, а, можливо, і на порядок — загинуло лише семеро українських захисників, тоді як кількість жертв з боку окупантів однозначно перевалила за сотню.
Фото: cripo.com.ua
Одним із ключових зразків зброї, яка зупинила росіян у цій битві, стала українська розробка, протитанковий ракетний комплекс "Стугна-П". Вітчизняна зброя зупинила цілу колону російської бронетехніки, унеможлививши рух на Київ, а потім методично знищивши танки окупантів.
Через кілька днів після початку повномасштабної війни росіяни захопили частину Одеської області, зокрема острів Зміїний. Ця стратегічна точка, яка перебувала під контролем окупантів, дозволяла їм планувати висадку десанту на території Одещини й навіть у саму Одесу. Ключову роль у всіх цих планах відігравав ракетний крейсер "Москва", флагман Чорноморського флоту Російської Федерації.
Але цим планам не судилося втілитися. 13 квітня 2022-го два точні удари українських ракет по крейсеру "Москва" завдали йому настільки серйозних пошкоджень, що наступного дня він затонув в територіальних водах України, неподалік від острова Зміїний. Особливої гордості українській армії додає те, що ці удари були завдані зброєю вітчизняного виробництва — протикорабельними ракетами "Нептун". Цей комплекс на початку війни ще не був повністю готовий до використання у бойових умовах, але перша ж спроба завершилася видатним успіхом.
Фото: росЗМІ
Крейсер "Москва" став першим з 1982 року флагманом флоту, знищеним під час бойових дій — тоді під час Фолклендської війни британська субмарина затопила аргентинський крейсер "Генерал Бельтрано". Російський (радянський) же флот востаннє до 14 квітня 2022 року втрачав корабель-флагман свого флоту ще в часи війни проти Японії 1904-1905 років. Цей удар не тільки завдав потужного психологічного впливу на настрої російської армії, але й унеможливив висадку десанту в Одеській області. А згодом був звільнений від росіян і острів Зміїний.
До вересня українська армія, попри успіхи на Півночі, де вдалося звільнити від російської окупації території Житомирської, Київської, Сумської та Чернігівської областей, в основному оборонялася. Але наприкінці серпня настав час рішучих контратакувальних дій. Спочатку українське командування заявило про початок контрнаступу на південному фронті. Але, як виявилося, це було лише прикриття, бо справжній наступ на позиції російських військ відбувся на Сході України, в Харківській області.
Там, у перший же день на південному сході Харківщини Збройні сили України просунулися аж на 20 кілометрів углиб російських позицій, а на другий — відбили в окупантів місто Балаклію, перший великий населений пункт під час цієї операції. Далі були звільнені Ізюм і Куп’янськ, Вовчанськ і Ківшарівка, а також Лиман і Святогірськ на території Донецької області.
Фото: Факти ICTV
Харківський контрнаступ продемонстрував, що "другу армію світу" можна і треба перемагати не тільки на морі, а й на суходолі.
Після харківської офензиви справа дійшла і до наступу на Півдні — на правобережній частині Херсонської області. Тут вже справа пішла важче, такого моментального і стрімкого просування, як під Балаклією та Ізюмом, на Херсонщині уже не було — росіяни, навчені поразкою на Слобожанщині, підготувалися до оборони.
Але ворога підвела головна больова точка на цьому напрямку — Дніпро. Для перекидання військ, техніки та боєприпасів на правобережну частину Херсонської області у росіян були лише два варіанти — Антонівський міст між Олешками й Херсоном та міст на дамбі неіснуючої нині Каховської гідроелектростанції. І саме ці об’єкти стали головними мішенями для української армії, яка на той момент уже отримала сучасну західну зброю, зокрема, реактивних систем залпового вогню (HIMARS та ін.).
Коли ж удари Сил оборони України по логістичних маршрутах російських окупантів почали досягати мети, стало зрозуміло — Херсон (єдиний обласний центр, який росіяни зуміли окупувати після початку повномасштабної війни) їм не втримати. До того ж втікати їм довелося уже не зручними мостами, а буквально по воді, що додало проблем і збільшило кількість жертв.
А Збройні сили України 11 листопада зайшли у звільнений Херсон, який повернувся під контроль України — і, попри усі заяви росіян включно із їхньою "Конституцією", назавжди залишається українським.
На противагу попереднім пунктам огляду, битва за Бахмут стала грандіозною оборонною операцією для Збройних сил України. З серпня 2022-го дотепер українські війська, вгризшись у землю в районі цього міста на північному сході Донеччини, тримали удар.
Удар важкий, серйозний, просто-таки унікальний. Бахмутський наступ російських військ, одну із найпотужніших частин яких складали підрозділи приватної військової компанії "Вагнера", став найкривавішою піхотною битвою у світі з часів Другої світової війни. За даними українського Генштабу, тільки під Бахмутом за рік інтенсивних бойових дій російські війська втратили під 100 тисяч убитими й пораненими (тільки убитими — близько 30 тисяч).
В результаті усе, чого змогли досягти росіяни — це захопити (причому навіть не на усі 100%) повністю знищене ними місто, тож навіть цим успіхом не могли повноцінно похвалитися, а частина російських "воєнкорів" та пропагандистів взагалі поставила під сумнів доцільність цієї операції.
Фото: Окрема штурмова бригада
До того ж зараз ЗСУ уже відвойовують цю територію, а під час наступу на Бахмут росіяни заявляли, що захоплення цього міста відкриє їм шлях углиб України, спровокує обвал українського фронту, дозволить у короткі строки захопити Краматорськ і Слов’янськ, вийти на Харківщину і Дніпропетровщину. Нічого з цього не сталося — завдяки стійкості й мужності українських військовослужбовців.
Наприкінці 2022 року війна поступово почала переміщуватися з українських регіонів на територію Росії. Частково — суходолом, де у прикордонних регіонах РФ почали діяти добровольчі підрозділи, створені із громадян Росії (зокрема, тих, хто перейшов на бік України). А у віддаленіші регіони країни-агресора полетіли різноманітні безпілотники. Офіційно українська сторона не розголошує деталі цих операцій і навіть не підтверджує свою участь у них, але частина атак виявилися настільки потужними, що про якусь самодіяльність тут точно не могло йтись.
У травні безпілотники почали долітати до Москви, що спричинило, зокрема, тимчасові перекриття аеропортів. Але головними точками на російській мапі нинішньої війни стали інші об’єкти. Ще у грудні 2022-го пролунали вибухи на двох аеродромах РФ — Енгельс біля Саратова та Дягілєво в Рязані. Ці аеродроми було обрано не випадково, саме там базувалися стратегічні бомбардувальники Ту-95, які вели ракетний обстріл території України. Тоді було пошкоджено кілька таких авіасуден, що змусило російське командування перекинути літаки, які уціліли, углиб Росії, зокрема, аж на Кольський півострів, що за Полярним колом.
Наприкінці серпня 2023-го сталася наймасштабніша атака на територію Росії за увесь час війни — під удар потрапив аеродром у Пскові, де базується 76-а десантно-штурмова дивізія, яка брала участь у наступі на Україну в лютому 2022-го. Атака на об’єкт, який розташований майже за 700 кілометрів від українського кордону (і це — за найкоротшою траєкторією, через повітряний простір Білорусі), продемонструвала, що Росія не може навіть ефективно захищати свою власну територію, до того ж настільки глибокий тил, як Псковська область.
Супутникові знімки знищених Іл-76 на аеродромі під Псковом. Фото: OSINT-дослідник MT Anderson
А втрата кількох (за низкою джерел, що чотирьох) літаків Іл-76 є серйозним ударом по потужностях російського окупаційного контингенту. Росія втрачає не тільки війська, а і ресурси, якими може доставляти живу силу, техніку і боєприпаси до зони бойових дій.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
