Колаж TrueUA

Європеремога України, поразка Орбана й Путіна. Кому і чого очікувати після доленосного рішення ЄС

У європейській столиці Брюсселі 1 лютого пройшов спеціальний саміт, за яким уважно слідкували не тільки у країнах Євросоюзу та Україні, а й за океаном. На ньому розглядалося ключове для існування нашої держави питання — виділення великої фінансової допомоги, розміром 50 мільярдів євро до 2027 року.

Як відомо, довгий час проти такої європейської допомоги Україні виступала щонайменше одна країна-член ЄС — Угорщина. Ситуативно до неї приєднувалася — після нещодавньої зміни влади — й Словаччина, але старий-новий прем’єр Роберт Фіцо так само швидко, як і виступив проти допомоги Україні, відмовився від своєї антиукраїнської позиції.

З Віктором Орбаном було складніше. Хоч він і залишився на самоті — після відмови Фіцо й поразки "Права і справедливості" на парламентських виборах у Польщі (хоча в цьому питанні поляки навряд чи були б відкрито проти загальноєвропейської позиції), але завдяки консенсусному формату фактично мав право вето, яке час від часу використовував. Або не використовував, як у випадку із рішенням Євроради про початок переговорів з Україною щодо вступу до ЄС, але у дуже непростій, практично скандальній ситуації.

До того ж за спиною угорського прем’єра цілком очевидно стояла тінь російського диктатора Володимира Путіна. І російський тиск був також потужним фактором, хоч, звісно, невдачі у повномасштабній війні проти України й послабили вплив Кремля на Європу. (Згадаймо хоча б слова тодішнього посла України у Берліні Андрія Мельника, як у перший день вторгнення Німеччина фактично готова була до визнання майбутнього маріонеткового пропутінського уряду України — і як уряд Шольца активно допомагає ЗСУ зараз.)

Як Європа боролася з Угорщиною

Отже, фактор Орбана не можна було відкидати — і увесь цей час, як до рішення Євроради про початок переговорів з Україною, так і після, перед брюсельським фінансовим самітом, у європейських політичних колах циркулювали чутки про те, як же саме об’єднана Європа буде вирішувати "угорське питання".

Йшлося і про повторення витівки із кавою (на грудневому засіданні Євроради, Віктор Орбан нібито пішов попити кави — і тому не брав участі у затвердженні потрібного Україні рішення), і про можливість обхідних маневрів із розбиттям усього масиву допомоги на частини. І навіть неофіційно заявлялося, що Євросоюзу час переходити від консенсусного принципу голосування (особливо зважаючи на майбутнє розширення ЄС) до принципу кваліфікованої більшості (коли для ухвалення рішення потрібно не 100% голосів, але і значно більше за 50%).

Одним із чинників, що міг зіграти на руку Європі й проти Орбана, стали фінанси, тобто кошти, які Угорщина отримувала (чи не отримувала, через негаразди із законодавством) від Євросоюзу. Фактично це була ідея контршантажу — у відповідь на проросійський шантаж Орбаном усього Європейського Союзу.

Сигнали для України й Росії

У підсумку, як повідомив очільник Євроради Шарль Мішель, за виділення Україні фінансової допомоги Україні проголосували усі 27 членів ЄС, включно з Угорщиною. Звісно ж, Мішель вирішив не деталізувати, як це сталося, наголосивши на іншому — "стійкому, довгостроковому, прогнозованому фінансуванні" України. А ще — на тому, що "ЄС бере на себе лідерство та відповідальність у підтримці України". Що це має означати — і для кого?

Перш за все, для України, звісна річ. Україна, західне фінансування якої на початку року було у відверто підвішеному стані, отримала запевнення, що партнери її не залишать. У буквальному сенсі це означатиме для нас стабільність економіки, стабільність валюти, соціальну стабільність (фінансування пенсій та інших соціальних виплат). Тож Україна може і далі боротьбі з Росією, не переймаючись, що в тилу почнуться голодні бунти.

Крім того, потужний сигнал пролунав для Кремля. І тут йдеться навіть не стільки про слова Мішеля, а перш за все, що це рішення було проголосоване й Угорщиною також. Володимиру Путіну прозоро натякнули, що Європа не тільки готова протистояти Росії, а і має важелі проти його прихильників усередині ЄС. І нехай Віктор Орбан з великою долею імовірності продовжить свою деструктивну діяльність і вже видав рішення ЄС за свою перемогу, але Брюссель показав, що на угорського прем’єра можна і потрібно тиснути.

Заокеанський привіт Трампу

На цьому список адресатів брюсельських меседжів не завершується. Бо згадана вже фраза Шарля Мішеля "ЄС бере на себе лідерство та відповідальність у підтримці України" адресувалася не тільки російському диктатору (хоча і йому, безперечно, теж), а і Дональду Трампу.

Ні для кого вже не секрет, що у випадку, якщо не станеться якогось форс-мажору, саме Трамп представлятиме Республіканську партію (точніше, те, що лишилося від великої колись американської політичної сили) на президентських виборах. І що під ці вибори, аби погіршити позиції чинного глави держави Джо Байдена, конгресмени-трампісти максимально гальмуватимуть допомогу Україні.

Європа сьогоднішнім рішенням продемонструвала Трампу та його частині Республіканської партії, що, як говорить народна приказка, "святе місце порожнім не буває". І що Євросоюз не просто готовий зайняти передове місце США на чолі демократичної частини світу, а уже активно цим займається, а на Трампа, якщо він переможе на виборах і удруге очолить Сполучені Штати, може очікувати не дуже приємна перспектива. Фактично місце першого номера якщо і не займе повністю, то точно розділить із США об’єднана Європа, що аж ніяк не впишеться у колишнє трампівське гасло "Зробимо Америку великою знову".

Велика Америка — це Америка, яка тримає під контролем щонайменше демократичну частину Європейського континенту. Та Європа цим самітом продемонструвала, що здатна сама відповідати за себе і своїх сусідів. І це безперечно стане ударом по зовнішньополітичних амбіціях Трампа. Змусивши його замислитися над своїм президентським майбутнім.

Тож Євросоюз своїм рішенням 1 лютого продемонстрував:

  • Україні — готовність до довгострокової підтримки;
  • Росії — безплідність надій на "втому Заходу";
  • США — можливість втратити панівне становище на Заході.

Бо, крім Євросоюзу, є іще й Велика Британія. Яка останнім часом так активно демонструє свої амбіції лідера планетарного масштабу, що президенту Трампу, можливо, доведеться боротися уже не за лідерську позицію, а за те, щоб не опинитися позаду як континентальної Європи, так і Острова. Контраст із його першим президентським терміном може виявитися колосальним. І уже йому доведеться домовлятися із ЄС, а не навпаки.

Підписуйтеся на нас в Telegram телеграм, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими

Статті, 01.02.2024 18:40