Стотисячна армія ЄС: скільки часу лишилося для самопорятунку Європи
Єврокомісар з питань оборони, литовець Андрюс Кубілюс закликав до створення постійної стотисячної армії Євросоюзу. Подібні ініціативи висловлювали й раніше, та далі слів справа не йшла. Насправді в європейців для створення своїх сил оборони лишилося обмаль часу. Якщо ідея загрузне у балачках, на ЄС чекають часи присмерку.
Збройні сили Європи. Ідея, якій 73 роки
Ініціаторами створення оборонного союзу європейських держав були французи. 27 травня 1952 року у Парижі Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди та ФРН уклади договір про створення європейської оборонної спільноти. Проте укладачі договору по-різному бачили його реалізацію, тому зрештою не ратифікували. На той момент вже існувало НАТО і багато хто вбачав у європейській армії спробу розколоти Альянс.
Протягом подальшої історії європейці спромоглися затвердити спільну політику безпеки та оборони, в рамках якої існують оборонні сили Європейського Союзу. Система цих сил складна, вони покликані передовсім брати участь у кризових ситуаціях, які виникають в Європі, або в складі сил НАТО, коли йдеться про колективний захист Альянсу. Ключова проблема полягає у тому, що країни-члени ЄС можуть залучатися до оборонних сил за бажанням. Є країни-члени, які взагалі до них не залучені й не беруть участі у спільній політиці оборони. Це дуже важливий нюанс, коли йдеться про створення європейської армії, адже, наприклад, Франція, Данія, Італія беруть активну участь у багатонаціональних формуваннях Європи, а Словаччина чи Угорщина — ні. І не тільки вони пасуть задніх.
Європейці звикли жити під ядерною парасолькою США та під опікою Америки, але за першого президентства Дональда Трампа вони отримали серйозний дзвіночок, коли з Вашингтона сипалися погрози вийти з НАТО, якщо Європа не наростить свої витрати на оборону і безпеку. На хвилі загострення взаємин ЄС зі Штатами президент Франції Еммануель Макрон 2018 року заявив про необхідність створення європейської армії. Його підтримала президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн та ще лідери кількох країн. Однак після приходу до влади в США Джо Байдена бажання посилювати власні оборонні потужності в європейців знову зникло.
Наступним дзвіночком стало повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Ми добре пам’ятаємо, з якими труднощами країни Євросоюзу погоджувалися на спочатку "танкову коаліцію", потім на "авіаційну", як складно отримувати від них системи ППО, коли окремі країни, які запевняють Україну у повній підтримці цинічно торгувалися з Америкою, мовляв, літаки українцям дамо, якщо американці компенсують їх своїми F-16, а дехто хотів навіть F-35. З 2022 року донині європейці пройшли велику світоглядну еволюцію від страху ескалації у відносинах із Росією через допомогу Україні, до участі у засіданнях формату "Рамштайн" та домовленостей у рамках "коаліції рішучих".
Останнім за часом дзвіночком стала політика Трампа після повернення до Білого дому. TrueUA аналізував, як вона вплинула на трансатлантичне співробітництво. За нашою версією головних подій 2025 року, Мюнхенська промова віцепрезидента США Джей Ді Венса з докорами у бік ЄС стала однією з переломних для розуміння, куди поведе Трамп Америку. Торік на саміті НАТО європейці погодилися з вимогою американського лідера збільшити протягом наступних років витрати на спільну оборону, але не всі взялися одразу виконувати обіцянку. Хтось просто саботує, хтось чекає результатів листопадових проміжних виборів до Конгресу Сполучених Штатів, які можуть закінчитися крахом республіканців та імпічментом Трампу.
Однак перечекати — не вийде. Нині, коли американська адміністрація погрожує союзниці по НАТО Данії анексувати Гренландію, і не просто погрожує, а робить недружні кроки, попередні домовленості США з партнерами по Альянсу з великою долею ймовірності будуть переглянуті. Європейська політика Вашингтона передбачає послаблення участі американських військових у забезпеченні оборони країн Європи. Якщо ЄС піде у клінч із Трампом у питанні Гренландії, Пентагон може прискорити виведення своїх вояків.
Рада європейської безпеки та армія ЄС: що пропонує Кубілюс
Саме про цей ризик на безпековій конференції у шведському Селені й казав єврокомісар Андрюс Кубілюс. У своєму виступі він нагадав нещодавнє соцопитування жителів низки країн ЄС, яке підтвердило актуальність створення європейської армії, — близько 70% опитаних хочуть, щоб їх захищали саме такі збройні сили. Він закликав створити Раду європейської безпеки — платформу для обговорення ключових оборонних питань і швидкого ухвалення рішень. До неї можуть увійти близько 12 країн, керівництво Єврокомісії та президент Європейської Ради. Стотисячна європейська армія має замінити такий самий за чисельністю американський контингент. Крім того, Кубілюс наголосив на потребі модернізації оборонної промисловості. Згадав він і про бойовий досвід української армії, який стане в нагоді європейцям.
Раніше про необхідність просування до створення європейської армії говорили голова Європейської народної партії Манфред Вебер та глава МЗС Іспанії Хосе Мануель Альбарес. Обидва порушили цю тему в контексті поведінки Трампа. Противником формування збройних сил Європи є генсек НАТО Марк Рютте. На його думку, попри нинішній курс американської адміністрації, ЄС не повинен відмовлятися від співпраці зі США в питаннях безпеки та оборони. Тобто тема європейської армії хоч і актуальна, однак ще на стадії обговорення у неї є впливові критики. І вони мають рацію.
Як повідомляло CNN, коли минулого місяця група експертів з оборонної сфери зібралася у Вайтхоллі, резиденції британського уряду, щоб обговорити, наскільки Сполучене Королівство та його союзники готові до війни, яка, на їхню думку, може розпочатися в найближчі кілька років, їхній вердикт був досить похмурим: вони не готові. Експерти зауважували, що багато лідерів країн ЄС не хочуть відкрито обговорювати проблему ймовірності війни зі своїм населенням, бо це непопулярна тема. Крім того, в Європі є держави на передньому плані можливої агресії Росії, і хто на задньому. Другі не поспішають вкладатися в оборону та менш зацікавлені в європейській армії. Це зрозуміло, однак політика "моя хата скраю" все одно не дозволить перечекати лихі часи.
Скільки часу для втілення плану Кубілюса лишилося в європейців
Для відповіді на це питання зупинимося на кількох реперних точках, від яких можна робити приблизний відлік. Перша така точка — наскільки швидко Данія та країни Європи, які не побояться гніву Трампа, посилять свою присутність на острові Гренландія та біля нього. Глава Білого дому саркастично заявив, що оборона Гренландії — "кілька собачих упряжок". Переконати його в протилежному можуть спільні сили Данії, Норвегії, очевидно приєднаються й британці. Це не буде демонстрація військової протидії Америці, радше показ того, що європейські держави здатні в межах НАТО посилити присутність у північному регіоні геополітичного контролю Альянсу.
Друга реперна точка — чи пройде в Сенаті двопартійний законопроєкт про заборону Пентагону та Держдепу використовувати державне фінансування для "блокади, окупації, анексії, проведення військових операцій проти території держави-члена НАТО або іншого встановлення контролю над нею". Документ націлений на те, щоб завадити Трампу втягнути Америку у гренландську авантюру. Республіканці мають більшість в обох палатах Конгресу, проте нині Трамп підвів свою країну до краю, за яким вона втратить союзників в Європі, тож шанс на підтримку законопроєкту і республіканцями, зріс. Але ініціаторам документа треба поспішати, доки Трамп не дав команду військовим.
Третя реперна точка — президентські вибори у Франції, заплановані на квітень 2027 року. Цьогоріч там мають відбутися місцеві вибори (не виключено й дочасні парламентські), які визначать політичну картину на наступний рік. Згідно із соцопитуваннями, найвищу підтримку має ультраправе "Національне об’єднання" Марін Ле Пен. У її протеже Жордана Барделла дуже високі шанси стати хазяїном Єлисейського палацу у 2027 році. Прихід до влади ультраправих у Франції поставить на паузу багато загальноєвропейських процесів. Це не дрібні Орбан і Фіцо, Франція — один зі стовпів Євросоюзу. Враховуючи тісні зв’язки цієї політсили з трампістами Америки, не вагаючись можна казати, що європейську армію вони не підтримають.
Четверта реперна точка — вибори до Європарламенту у 2029 році. До них ще довго, проте дуже важливо, чи буде тема європейської армії серед головних трендів політичних сил цього року та найближчих років. Навколо цієї теми можуть розгорнутися баталії, важливі для майбутнього Євросоюзу та України.
Та, окрім визначених реперних точок, може статися те, про що багато європейських лідерів воліють не розмовляти зі своїми виборцями, — російський напад на якусь із країн ЄС. І якщо ініціативу Кубілюса не почати реалізовувати негайно, на європейців очікує похмура ситуація, яку обговорювали під час мозкового штурму у резиденції британського уряду.
