"Записав прощальне відео. Думав, що вже не виживу": ветеран розповів про боротьбу після втрати ноги
"Після поранення життя змінюється назавжди, але це не кінець, а точка перелому, де з'являється шанс сформувати себе", — запевняє ветеран з Хмельницького Сергій Галган.
Під час мінометного обстрілу на Донбасі чоловік дістав важке поранення ноги і майже два роки боровся за те, щоб зберегти кінцівку. На жаль, лікарям все ж таки довелося провести ампутацію, та боєць не програв, адже внутрішньо став сильнішим. Свою історію військовий розповів нашому виданню.
"Ворога зупиняли людьми"
До повномасштабного вторгнення Росії Сергій Галган 14 років служив прикордонником в Луганському прикордонному загоні. Потім звільнився, однак наприкінці 2021 року товариші по службі запевняли чоловіка — буде "велика" війна.
"Такого скупчення російської техніки біля кордонів як тоді, ще ніколи не було. Тому всі готувалися до вторгнення і мали попередні плани. Та ніхто не думав, що буде застосовано стільки балістики і Росія залучить всі наявні сили", — розповідає ветеран.
Ранок 24 лютого 2022 року почався для Сергія з численних повідомлень:
"Почалося".
"І в той самий день мені зателефонували з військкомату, я взяв речі та пішов. А як інакше? Куди тікати? У мене ж був військовий фах", — каже чоловік.
Спочатку військовий служив в Хмельницькому, створюючи з нуля стрілецький батальйон, а потім перевівся в 24 окрему механізовану бригаду і вирушив командиром на Донбас.
"На той момент росіяни були більш якісно підготовлені, знали що роблять. Артилерія у них працювала майже цілодобово: починаючи з РСЗВ, і закінчуючи 203 калібром (надпотужний артилерійський калібр, який використовується для руйнування укріплених фортифікацій, — ред.). У нас такого не було. Тому тоді ворога зупиняли людьми. Кажу як є. Було тяжко. Нічого не зрозуміло, нормального зв'язку немає, люди тікали з позицій, не виконували завдання, тому доводилось виконувати завдання замість них. Так я і потрапив під мінометний обстріл", — пригадує боєць.
"Міна потрапила прямо в окоп"
Сталося це в липні 2022 року, коли Сергій на фронті виконував заміну підрозділів.
"Відранку їздив позиціями: одних забирав, інших ставив. Коли змінював останню групу в лісосмузі, почався мінометний обстріл. Всі сховалися, хто де зміг. Я опинився в окопі завбільшки три на вісім метрів, і разом зі мною ще сім хлопців. Це був ніякий не бліндаж, не траншея, а просто яма. І ми сиділи чекали, коли обстріл закінчиться", — розповідає ветеран.
Але вогонь не вщухав. Навпаки, ворог став стріляти ще більш прицільно. Клаптик лісу, де трималися військові, перетворився на суцільне пекло.
"Стало чутно крики, як розривається боєкомплект, лісосмуга загорілася. Двічі біля нас спрацювали 120-мм міни. А ось третя міна потрапила прямо в центр тієї ями, в якій ховалися ми. Спалах! Я закрив очі. Відкриваю: товариш навпроти мене живий, а у п'ятьох інших закриті очі..." — пояснив боєць.
Сергій оглянув себе, щоб оцінити серйозність поранення — нога була перебита гомілки.
"Я намагався встати, але нога заплуталась в тілах інших людей, і я просто не міг рухатись", — каже чоловік.
Разом з іншим побратимом, що вижив, військові допомогли один одному накласти турнікети і вколоти знеболювальне.
"На всяк випадок я записав тоді прощальне відео. Бо ніхто на зв'язок вже не виходив, і я розумів: якщо прилетить ще одна міна, то я точно вже не виживу", — каже боєць.
"Коли досяг дна, вихід один — йти вперед"
Але Сергій вижив! Чоловіка доправили на стабілізаційний пункт в Бахмуті, де лікарі вирішили врятувати йому ногу, встановивши на неї апарат зовнішньої фіксації. Втім, ветеран ще не знав, що в той момент опинився на старті багатомісячного марафону боротьби за кінцівку.
Щоб врятувати ногу, лікарі в Україні провели військовому вісім операцій, та все дарма, тож чоловіка відправили на лікування в Нідерланди. Там боєць пройшов ще через вісім операцій. Зі здорової кінцівки чоловіку пересадили кістку у травмовану ногу, та інфекція не давала ранам загоїтись. Чоловік терпів. Сподівався на краще.
"Але психологічно було важко. Я майже не рухався, жив від операції до операції. Плюс постійні прийоми ліків, а це все б'є по організму", — пояснює ветеран.
Коли ж почали відмовляти нирки, чоловік зрозумів, що треба врешті зважитись на ампутацію.
"Спочатку важко було це прийняти. Інші люди на тебе дивляться з якимось подивом. З іншого боку, мені стало набагато легше. Розумієте, майже два роки я пересувався на візку, а потім раптом отримав шанс стати на ноги. Коли ти досяг дна, то у тебе залишається тільки один вихід — йти вперед", — каже військовий.
І свої перші кроки після поранення чоловік робив вже на протезі.
"На щастя, у мене зберіглося коліно, тому навчитися ходити на протезі мені було не важко. Плюс все залежить від бажання. Тут головне прийняти себе таким, який ти є. Просто варіантів інших немає. Треба читати розумні книжки, дивитись, як люди з такими самим травмами живуть, чого вони досягають і таким чином рухатись вперед", — зазначає ветеран.
Нині боєць ще живе в Нідерландах. Бере активну участь в проукраїнських заходах, долучається до зборів, збирає дрони, займається спортом.
"Мій рекорд — 25 кілометрів пішки на протезі, 35 кілометрів на велосипеді, стрибки, кікбоксінг, футбол, катання на ковзанах, скелелазіння. Після такої активності, як кажуть, і жити не хочеться, але тільки тоді я відчуваю себе живим", — каже чоловік.
Втім, наприкінці літа військовий все ж планує повернутися в Україну.
"Мрію, щоб війна нарешті закінчилась, і ми могли будувати Україну. Я побачив, що таке Європа, що таке гідне життя, коли всі захищені і мають рівні права. Хочу, щоб так було і у нас, адже держава — це ми", — резюмував Сергій Галган.
Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу ви можете у спільноті EnableMe.
Читайте також:
