Українці хочуть "нульовий варіант": хто має прийти до влади після війни

Опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене після резонансних кадрових рішень і на тлі протестів, зафіксувало незначне зниження рівня довіри до президента Володимира Зеленського. За результатами дослідження, проведеного з 20 липня до 3 серпня 2026 року, главі держави довіряють 55% опитаних, не довіряють — 40%. У квітні ці показники становили 58% і 36% відповідно.

Водночас більшість українців не підтримують проведення виборів найближчим часом. Так, 57% вважають, що вони мають відбутися лише після остаточної мирної угоди та повного завершення війни. Ще 23% допускають вибори після припинення вогню й отримання надійних гарантій безпеки, а 15% наполягають на їх проведенні ще до завершення бойових дій.

Що стоїть за цими показниками, як останні політичні події позначилися на суспільних настроях і кого українці хочуть бачити при владі після війни — в інтерв’ю TrueUA пояснив виконавчий директор КМІС Антон Грушецький.

Довіра до президента: нестабільна, знизилася, але зберігається до завершення війни

— Антоне Миколайовичу, ваше опитування було проведено після резонансних кадрових рішень і під час протестів. Як змінилася довіра до Зеленського за останні кілька місяців і про що це свідчить?

— Опитування ми провели з 20 липня до 3 серпня 2026 року, тобто вже після початку протестів, у період, коли Володимир Зеленський частково задовольнив вимоги протестувальників і активної громадськості, наприклад, призначив головнокомандувачем Збройних сил України Михайла Драпатого, а виконувачем обов’язків міністра оборони України — Євгенія Хмару.

Треба розуміти, що попереднього разу ми ставили це запитання саме в такому формулюванні у квітні. Тоді 58% українців довіряли президенту, а 36% — не довіряли. Зараз, після протестів, довіряють 55% опитаних, не довіряють — 40%. Тобто рівень довіри знизився, але зовсім трохи. Більшість українців і далі відповідають, що довіряють президенту, хоча з тих 55% лише 20% довіряють повністю, а решта — скоріше довіряють. У нас усе одно зберігається консенсус, що Володимир Зеленський має бути президентом до завершення війни: більшість проти виборів. А ось після війни бажано, щоб країну очолили нові лідери.

— 55% опитаних довіряють президенту, а 40% — не довіряють. 40% — це досить багато.

— Насправді це досить багато, але потрібно розуміти, з чим ми порівнюємо. Якщо порівнювати з рівнем довіри до багатьох лідерів у демократичних країнах, то 55% після семи років президентства та в умовах повномасштабної війни — це дуже високий показник. Дональду Трампу у Сполучених Штатах довіряють близько 35-40% американців. В Еммануеля Макрона у Франції та Фрідріха Мерца в Німеччині показники довіри також нижчі, ніж у Володимира Зеленського в Україні.

Ми бачимо, що в Україні медіа доволі вільно критикують президента, відбуваються критичні обговорення, навіть протести. Ми довіряємо президенту, бо повинні єднатися перед російською загрозою. Це така "технічна домовленість": триває війна, тому ми стримуємо певне невдоволення і критику — поки з війною не буде покінчено.

— Але все ж таки з квітня довіра до президента знизилася.

— Так, безумовно. Але зниження могло б бути сильнішим, якби, скажімо, не було виконано частину вимог протестувальників. Погіршення також могло б бути значнішим, якби не було певної компенсації: цього літа ми бачимо яскраві удари по російському тилу, російських військах та інфраструктурі на окупованій українській території. Тобто це все дещо збалансовує. Люди бачать, що Україна, попри всі складнощі, вистоює, дає росіянам по зубах.

За інших обставин — якби ситуація на фронті погіршилася, а українці ще більше переживали за майбутнє — такі кадрові зміни та відсутність реакції на протести могли б значно знизити довіру до президента. Все ж таки одна з його рис полягає в тому, що певна реакція на громадську думку є.

— А чи насправді зниження довіри до президента пов’язане з кадровими рішеннями та протестами, чи ці процеси глибші й почалися раніше?

— Довіра до президента зовсім нестабільна з моменту російського вторгнення. Напередодні нього лише третина українців довіряла президенту, половина — не довіряла. Різке зростання довіри майже до 90% одразу після вторгнення пояснювалося не його здібностями як верховного головнокомандувача, а тим, що почалася повномасштабна війна, президент залишився в країні й ми повинні були бути разом. Тобто це був емоційний і прагматичний вибір — зберігати єдність. Але далі довіра весь час знижувалася — до обрання Трампа президентом США.

Торік ми бачили ці "гойдалки" довіри до президента: коли українці спостерігали атаки на президента Зеленського, вони відчували, що це атаки на Україну. І знову з’являлося державницьке єднання, яке спонукало довіряти президенту.

Тому довіра до нього доволі нестабільна, але в нас є дві іпостасі Володимира Зеленського. Як діяч на міжнародному рівні у питаннях війни й миру, дипломатії, спілкування з партнерами та відстоювання інтересів України він сприймається краще. Але коли іпостась змінюється на внутрішньополітичну — українська економіка, корупція, — питань виникає значно більше. І якщо такий порядок денний переважає, ставлення до нього значно погіршується.

Загалом у довгостроковій перспективі люди втомлюються від Володимира Зеленського. В Україні люди не звикли, щоб хтось довго був президентом. І цей запит на нові обличчя, але компетентні, які зарекомендували себе під час великої війни, — стає дедалі очевиднішим.

— 20% повністю довіряють президенту, а решта 35% — скоріше довіряють. Це ж немало — 20% довіряють повністю?

— В умовах демократичного суспільства ці показники доволі непогані, тому що під час аналізу в сукупності враховують усіх, хто обрав відповідь у спектрі "довіряю". Але є важливий момент: між ними існує концептуальна різниця.

На запитання, де вони бачать Володимира Зеленського після війни, у мирний період, серед тих, хто повністю довіряє, 36% відповіли, що хотіли б, щоб він залишався президентом. Тобто це його щирі прихильники. А серед тих, хто скоріше довіряє, навпаки, більшість вважає, що Володимир Зеленський після війни має відійти від політичних справ і вже не бути президентом країни. Вони хотіли б бачити на чолі держави когось іншого.

Тобто загалом ці показники з погляду демократичної держави доволі непогані, але люди "розділяють" Володимира Зеленського: до кінця війни — добре, нехай буде президентом, а після війни ми хочемо когось нового.

Вибори: українці хочуть "нульовий варіант"

— 19% українців зовсім не довіряють Зеленському, а 20% — скоріше не довіряють. Чи вже час робити прогноз щодо майбутніх виборів з огляду на ці дані, чи ще зарано?

— Ще зарано. По-перше, ми не знаємо, чи вирішив сам Зеленський знову балотуватися в президенти. Звісно, один із варіантів, який схвалила б більшість населення, — компроміс: він залишається президентом до завершення війни, після війни очолює Україну в період підготовки до виборів, скажімо, пів року, але сам у них не бере участі й дає дорогу новим лідерам.

Але проблема в тому, що, якщо він зараз публічно скаже, що не балотуватиметься на виборах, це зруйнує і без того дуже крихку більшість у парламенті. Бо якщо лідер не планує балотуватися, то навіщо залишатися в його команді? Без парламенту він нічого не зможе ухвалювати в країні. Але якщо він захоче піти на вибори й цей варіант справді розглядають, постане питання, за яких умов відбуватимуться вибори та хто буде його конкурентом.

Якщо вибори відбуватимуться в умовах війни, ми ставимо запитання, але не знаємо складу учасників, і це може використовуватися для маніпуляцій. Зрозуміло, що за такої високої недовіри, якщо проти нього виступатимуть кілька авторитетних осіб, Володимир Зеленський із високою ймовірністю може програти лише тому, що люди мають запит на щось нове. Але якщо, скажімо, авторитетні особи, яких ми маємо зараз, — Валерій Залужний, Михайло Федоров, Кирило Буданов — не братимуть участі у виборах, а Зеленський змагатиметься з умовно старими політиками, він має шанси перемогти. Водночас будь-хто з нових лідерів може кинути йому виклик і перемогти на виборах.

— Зберігається стабільна тенденція: більшість українців проти проведення виборів найближчим часом — до завершення бойових дій. Лише 15% (у березні — 12%) вважають, що вибори треба проводити навіть до завершення бойових дій. Ще 23% вважають, що вибори можна провести після припинення вогню й отримання гарантій безпеки. Порівняно з березнем частка таких людей зросла з 13% до 23%. Натомість частка тих, хто вважає, що вибори мають відбутися лише після укладення остаточної мирної угоди та повного завершення війни, зменшилася з 69% у березні до 57% зараз.

— Є консенсус, що більшість проти проведення виборів навіть за умови перемир’я. І тут є різні причини. Люди вважають, що перемир’я все одно буде нестабільним, і побоюються втручання Росії, зокрема в питання безпеки. Також вони хочуть, щоб у виборах як кандидати брали участь військовослужбовці, волонтери й громадські діячі, які зараз залучені до оборони, а за таких умов вони просто не зможуть балотуватися. До того ж багато хто не хоче голосувати за старі партії та старих політиків. Тому є консенсус, що більшість проти виборів зараз.

Цікаво, що ці 15% опитаних, які наполягають на проведенні виборів до завершення війни, навіть до завершення бойових дій, прямо зараз, не є однорідною групою. Близько половини з них хочуть виборів зараз, щоб умовно отримати владу, яка ефективніше даватиме відсіч Росії. Інша половина, навпаки, хоче якнайшвидших виборів, щоб у такий спосіб усунути перешкоду для капітуляції України. Це зламані люди: вони хочуть капітулювати й вважають, що президент Зеленський їм у цьому заважає.

Щодо 23% — частки, яка зросла з 13%, — це люди, які вважають, що вибори можна провести після припинення вогню й отримання гарантій безпеки. І це, найімовірніше, один із наслідків протестів, тому що така позиція є компромісною: люди незадоволені кадровими змінами й вважають, що безпосередньо під час війни вибори неможливі, але їх можна провести принаймні під час перемир’я, щоб Володимир Зеленський поніс політичну відповідальність, отримав політичне покарання.

— Який запит на вибори в тих, хто довіряє або не довіряє Зеленському?

— Саме серед тих, хто скоріше або повністю довіряє Зеленському, переважна більшість виступає проти проведення виборів зараз і загалом підтримує вибори лише після остаточного завершення війни. Вони відповідають: "Ми сприймаємо його як легітимного главу держави, а вибори — це завжди розхитування ситуації, дестабілізація, тому ми готові чекати до повного завершення війни".

Серед тих, хто не довіряє президенту, звісно, більше людей, які хотіли б провести вибори принаймні після перемир’я. А якщо разом узяти тих, хто вимагає виборів зараз або після перемир’я, то таких уже 52% серед тих, хто скоріше не довіряє президенту, і 73% — серед тих, хто зовсім не довіряє.

Але цікаво, що навіть серед тих, хто зовсім не довіряє президенту, на проведенні виборів прямо зараз, під час бойових дій, наполягають 44%, тобто менше половини. Це ще раз показує, що навіть серед тих, хто йому не довіряє, значна частина усвідомлює ризики виборів під час бойових дій і тому підходить до цього прагматично.

— Ви поставили запитання: "Які вибори треба провести першочергово для позитивного впливу на розвиток країни?"

— 44% опитаних відповіли, що першочергово потрібно провести президентські вибори, 32% — парламентські, а 11% — місцеві. Переважає думка про президентські вибори. Це, до речі, відображає певне хибне розуміння українцями того, як функціонує українська держава, тому що в нас насправді парламентсько-президентська республіка: парламент призначає уряд. І навіть якщо ми зараз оберемо нового президента, то без коаліції в парламенті він матиме дуже обмежені повноваження.

Насправді для кращого представництва різних груп населення у владі потрібне переобрання Верховної Ради. Але відносна більшість людей наполягає на президентських виборах — коли це буде можливо.

— Чи на період "після війни" сильніше актуалізується думка про потребу в нових лідерах?

— Вона вже актуалізована. Люди зараз найбільше довіряють представникам Сил оборони. Загалом Сили оборони мають найвищий рівень довіри в Україні — понад 90%. На другому місці з показником близько 80% — волонтери, трохи нижче — громадські активісти. Також люди бачать багатьох представників місцевого самоврядування, які чудово себе зарекомендували.

Тому люди хочуть бачити у владі нові обличчя й тих громадян, які, по-перше, продемонстрували компетентність під час великої війни, а по-друге, справді проливали кров за нашу державу, тож мають право бути представленими у владі. Саме тому, коли ми обговорюємо політичні кризи, як зараз, українці не кажуть: "Ми критикуємо партію “Слуга народу”, президента, але хочемо привести нинішню опозицію до парламенту".

Нинішній опозиції — наприклад, "Європейській Солідарності", "Батьківщині" та "Голосу" — люди так само не довіряють і не хочуть бачити її у владі. Люди хочуть "нульовий варіант": мають піти і партія "Слуга народу", і нинішня опозиція, а ми хочемо саме нових лідерів.