Саміт ШОС та парад з Путіним і Кімом. Чи вдалося Сі Цзіньпіну створити нову "вісь зла"
Дональд Трамп після помпезного військового параду у Пекіні звинуватив Китай, Росію і Північну Корею у змові проти Америки. Проте обурення глави Білого дому не означає, що він мститиметься Сі, Путіну і Кіму за гру м’язами.
ШОС як прелюдія до параду
Два дні, 31 серпня та 1 вересня, у китайському Тяньцзині пройшов саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), який зібрав учасників із держав із приблизною сумарною кількістю населення в 3,5 мільярди. Це об’єднання започаткували 14 червня 2001 року, ключовим геополітичним гравцем у ньому є Китай. Загалом у ШОС 10 членів, серед яких з моменту заснування — Росія, два спостерігачі й 13 партнерів. Протягом 24 років існування організації вона так і не стала новим центром економічної, військової чи іншої сили, здатної створити альтернативу структурам колективного Заходу.
У ШОС зібралася компанія з різною мотивацією. Китай в ролі гегемона бачить організацію як клуб своїх васалів. Росію більше цікавили міждержавні проекти з КНР, лише в останні кілька років та посилено дрейфувала в обійми Сі Цзіньпіна. Індія приєдналася до Шанхайської спільноти лише у червні 2023-го на саміті у Нью-Делі. Але вже на саміт до Астани 2024 року індійський прем’єр Нарендра Моді не поїхав, відправивши замість себе главу МЗС Субраманьяна Джайшакара. Тоді саме загострився індійсько-китайський прикордонний конфлікт, на тлі якого ручкатися із Сі Цзіньпіном Моді не хотів. Він давно конкурує з Пекіном за вплив у цьому регіоні Азії. Щодо інших членів та партнерів ШОС, то це переважно країни, які з вигодою використовують як стосунки із Заходом, так і з Китаєм — такі собі геополітичні флюгери.
Ключовою проблемою і Шанхайської організації, і БРІКС, де також Китай пнеться верховодити, у відсутності спільних цінностей. Учасників цих спілок склеює нелюбов до Америки та її союзників. Але не ріднить ні мова, ні релігія, ні спільне минуле, ні спільні перемоги. Останній за часом саміт ШОС відрізнявся від попередніх тим, що Сі Цзіньпін вміло скористався періодом турбулентності у західному світі. Саміт у Тяньцзині, а потім і парад у Пекіні до 80-річниці закінчення Другої світової війни — бенефіс одного гравця, лідера Китаю. Всі інші йому підіграли з різних мотивів. Проте головний — хочуть, щоб якнайшвидше відбулися переговори між США та КНР, наслідком яких бачать не посилення конфлікту між Вашингтоном і Пекіном, а покращення відносин.
Сигнали від Сі Цзіньпіна. Чи варто очікувати переформатування світового порядку
На зустрічі у Тяньцзині китайський керівник подав кілька сигналів, котрі витлумачили як його бажання встановити новий світовий порядок.
Перший сигнал
У декларації саміту прозвучав заклик реформувати ООН, розширивши представництво країн, що розвиваються, в управлінні Організацією об’єднаних націй. Це має вигляд гарної обгортки на гіркій цукерці. Про потребу змін в ООН, у першу чергу в Радбезі, говорять не перший рік. Проте генсек Антоніу Гутерріш, який відвідав і саміт ШОС, реформувати очолювану ним бюрократичну машину не хоче. Тобто підписанти просто вкарбували у свій документ те, про що й так говорять давно. Але при цьому немає найважливішого — що робити з постійними членами Радбезу, які мають право вето. Китай не демонструє бажання розширювати з нинішніх п’яти держав коло країн із правом вето.
Другий сигнал
Сі Цзіньпін оголосив ініціативу зі створення глобального управління, в якому важливу роль гратиме ШОС. Китайська дипломатія має великий досвід пафосно заявляти про порожні речі. Як приклад — два "мирних плани", ініційовані КНР. Перший із 12 пунктів, представлений до річниці російського повномасштабного вторгнення в Україну, другий — із 6 пунктів. Спільний із бразильцями. В обох ініціативах немає жодної конкретики, але китайці, надуваючи щоки, носилися з цими документами, збираючи підтримку країн Глобального Півдня. Очевидно, глобальна ініціатива — такий самий дипломатичний хід. Бо озвучені принципи — набір намірів. Наприклад, дотримання верховенства міжнародного права. І про це говорить людина, яка радо вітає у себе Путіна, головного порушника міжнародного права.
Третій сигнал
Сі все активніше просуває ініціативу створення банку розвитку ШОС, щось на кшталт власного МВФ. Ініціатива не нова і дуже приваблива для бідніших країн — учасниць чи симпатиків підкитайської Шанхайської організації. Проте є перепони для її реалізації.
- Перша — принципи. МВФ, Світовий банк та інші міжнародні фінансові організації вибудовують свої відносини з країнами, що потребують коштів на розвиток за принципом "гроші в обмін на реформи". Якщо давати просто так, тоді це просто кабала без світла в кінці тунелю. Китай не цікавлять реформи у країнах, яким вони дають гроші. Їх цікавить доступ до ресурсів в обмін на борги.
- Друга перепона — спільний бюджет. Друзі Китаю воліють більше отримувати, аніж давати. А у КНР немає стільки грошей, щоб "купляти любов" прихильників гегемонії Сі. Тягатися зі США та Євросоюзом у фінансових можливостях Пекін не може.
- Третя перепона — проекти, подібні до альтернативи західній фінансовій системі чи платіжній системі, вкрай негативно оцінюють США та їхні союзники у світі. Фактично це ворожі дії. То ж країни, які ступлять на шлях, пропонований китайцями, безумовно отримають санкції та потужні мита. А вони цього дуже бояться.
Четвертий сигнал
Парад у Пекіні, де були присутніми не всі делегації, які брали участь у роботі ШОС. Зате приїхав північнокорейський диктатор Кім Чен Ин. Був там і Путін. Спільна участь Сі, Путіна і Кіма породила найбільшу страшилку останніх днів — поставу нової "осі зла". Трамп відреагував на дійство на площі Таньаньмень, де Сі дуже постарався вразити військовою могутністю. Він у власній соцмережі Truth Social назвав парад "змовою проти Америки". То ж американський президент впровадить санкції проти змовників? Звісно ж, ні. Він, видається, образився, що до Пекіна не покликали і його. Принаймні така думка напрошується з допису глави Білого дому, де він ображається на відсутність згадки про американців, завдяки яким Китай здобував свободу.
"Багато американців загинули в боротьбі Китаю за перемогу і славу", — написав Трамп.
Відсутність намірів вдарити митами по Китаю підтвердив і глава Пентагону Піт Гегсет. Він розповів, що президент США доручив військовому відомству підготуватися до стримування КНР і Росії. Але в його заяві головне не це, а загальний примирливий тон.
"У президента Трампа чудові стосунки з Сі й він використовуватиме це, сподіваючись знайти шляхи для співпраці. В іншому разі ми завжди будемо готові", — зазначив Гегсет.
І традиційно провину за союз Пекіна і Москви повісив на попередників.
Підсумуємо
Перше: саміт ШОС у Китаї став для Сі Цзіньпіна успішним не в економічному плані, бо в рамках засідання не уклали масштабних угод, а в плані позиціонування як другого полюсу світу. Він не став, але рухається в цьому напрямку.
Друге: за час існування ШОС китайці та їхні друзі по організації так і не виробили спільних цінностей, які б їх об’єднували у міцний союз. Радше йдеться про васальне ставлення Пекіна до своїх партнерів.
Третє: Сі скопіював путінське побєдобєсіє на 9 травня і присвоїв Китаю перемогу над японцями в роки Другої світової війни. Що є історичною маніпуляцією, яка обурила Трампа. Проте далі обурення він не піде.
Четверте: Сі парадом справив враження, а присутність Путіна, Кіма, іранців змусила заговорити про союз тиранів. Тобто китайський вождь досяг подвійного ефекту, налякавши й військовою технікою, і союзниками-ізгоями. Проте така "вісь зла" умовна. Подивитися парад зібралися представники близько 26 країн, переважно азійських. Ці держави як балансували між Китаєм і колективним Заходом, так і балансуватимуть.
П’яте: нас мають насторожити нахабні заяви Путіна на адресу України на тлі параду у Пекіні. Те, що говорити про мир він не збирається, зрозуміло, але так очевидно демонструвати це в Китаї російський диктатор міг лише з дозволу Сі.