
Українці століттями жили на деяких землях, які зараз територіально належать Росії. На цьому тлі безглуздий вигляд мають заяви російського міністра Сергія Лаврова про те, що південний схід і центр України, включно з Києвом, є "споконвічно російськими землями".
Про це наголосив міністр закордонних справ України Андрій Сибіга в дописі на своїй сторінці в соціальній мережі Х.
Раніше в інтерв'ю для проєкту "Наше Хрещення. Предстоятель" Сергій Лавров зазначив, що "південний схід України та більша частина центральної України, включно з Києвом, — це, безперечно, споконвічно російські землі".
За його словами, там живе народ, який "хрестився в одній купелі" з росіянами. Він також назвав одним із головних завдань Росії перемогу над "русофобією".
"Зараз у нас найголовніша перемога, крім досягнення цілей "СВО", — це перемогти печерну русофобію, яку намагаються насадити в Україні", — наголосив він.
На такі твердження відреагував міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.
"Люди в Кубані, Стародубщині та Північній і Східній Слобожанщині в межах сучасного Краснодарського краю, Бєлгородської, Брянської, Воронезької, Курської та Ростовської областей розмовляли українською мовою й ідентифікували себе як українці протягом століть", — зауважив він.
Після цього факту він поставив риторичне запитання: чи має Україна вимагати назад ці прадавні українські землі також?
"А можливо, й Жовтий, Сірий і Зелений Клин — українські осілі регіони у Поволжі, південному Сибіру та Далекому Сході?" — додав український міністр.
Він пояснив невігласу-росіянину, що саме тому й існують міжнародно визнані кордони, які визначаються не історичними ілюзіями, а міжнародним правом і Статутом ООН — поняттями, які російський міністр закордонних справ мав би добре знати, але зневажає.
Нагадаємо, що тиждень тому Андрій Сибіга відреагував на російські ідеї "нової архітектури безпеки в Європі", нагадавши ворогу про поразки на фронті в Україні. Міністр наголосив, що наразі російський диктатор Володимир Путін може домовлятися лише про справедливе припинення вогню вздовж поточної лінії зіткнення, а не розподіл сфер впливу в Європі.