Ніколи не кажи "ніколи": чи може Макрон накрити ЄС ядерною "парасолькою" без США
За повідомленням американського видання Politico, кілька європейських держав оголосили про намір доєднатися до переговорів про створення спільного ядерного щита. Така ініціатива з’являється не вперше, та щоразу вона буксує. Чи вдасться цього разу?
Самі здатні на ядерне стримування. Що відбулося у Мюнхені
Ініціатива спричинена втратою довіри європейців до безпекової політики адміністрації Дональда Трампа. Розмови про ядерне стримування посилилися на тлі Мюнхенської конференції з безпеки, яка відбулася минулого тижня. Під час виступу на цьому заході канцлер Німеччини Фрідріх Мерц підтвердив переговори з президентом Франції Еммануелем Макроном щодо спільного ядерного стримування. За його словами, це робиться не шляхом "списання НАТО з рахунків, а шляхом створення сильної, самодостатньої європейської опори в рамках Альянсу". Не звинувачуючи прямо Вашингтон, він зазначив: світ вступає в нову реальність й Європа має бути до нею готовою, зберігаючи власні цінності.
У Мюнхені Макрон заявив: розглядає доктрину, яка могла б передбачати "спеціальну співпрацю, спільні навчання та спільні безпекові інтереси з певними ключовими країнами". Його розширений виступ щодо цього очікується у Франції чи в кінці лютого, чи на початку березня. Якщо Макрон запропонує накрити французькою ядерною "парасолькою" Європу й отримає згоду багатьох країн — це стане геополітичним викликом Сполученим Штатам, які навіть у своїй безпековій стратегії змалювали Європу слабкою та залежною від Америки.
Цього разу американські гості у Мюнхені на погрожували європейцям, а поводилися на диво чемно та ввічливо. Причина не в тому, що замість радикального критика Європи віцепрезидента Джей Ді Венса у конференції брав участь поміркований глава Держдепу Марко Рубіо. У Вашингтоні не надто зраділи намірам країн ЄС створити власний ядерний щит, тому Рубіо запевняв європейців у підтримці і дружбі, навіть назвавши США "дитиною" європейської цивілізації.
Інший посадовець, заступник міністра оборони Елбрідж Колбі США (це той, на якого вказували як на ініціатора зупинки постачання зброї Україні минулого року) заявив, що Америка не знімає свою ядерну "парасольку" з Європи, а тільки хоче, щоб та активізувалась і зробила більше для звичайної оборони. Проте західні аналітики закликають Європу не вірити сказаному й не відступати від курсу на посилення власної безпеки та оборони. Доказом може слугувати вояж Рубіо до Угорщини та Словаччини, чиї уряди відповідно Віктора Орбана та Роберта Фіцо підривають єдність та стійкість Європи.
То що ж було у Мюнхені — європейці показали американцям зуби й на цьому все, чи справді планують спільне ядерне стримування?
Дві ядерні держави Європи, але Британія поки поза грою
Для початку варто уточнити, який потенціал мають дві ядерні держави Європи. Повна інформація щодо наявних боєзарядів зі зрозумілих причин не афішується, але приблизно Франція має 300 стратегічних боєзарядів, розміщених на атомних субмаринах, а також 60 тактичних боєзарядів авіаційного базування. Ядерної зброї наземного базування у французів немає. Тобто у них відсутня так звана "тріада" — море, повітря, земля. Проте, за загальною кількістю боєзарядів, Франція посідає третє місце у світі — після Росії та США.
Друга ядерна держава в Європі — Велика Британія. Вона має близько 225 термоядерних зарядів, із яких десь 160 перебувають у стані бойової готовності. Британська ядерна зброя розміщена на 4-х атомних субмаринах класу "Венгард", які базуються у Шотландії. Але є кілька нюансів, які стоять на заваді приєднанню Британії до європейської ядерної ініціативи. По-перше, згадані підводні човни озброєні американськими балістичними ракетами "Трайдент". Без згоди США британці не можуть їх використовувати на свій розсуд, та й загалом ядерна програма британців дуже тісно поєднана з американською. Лондон і Вашингтон — природні союзники, сваритися зі Штатами британці не будуть.
По-друге, після Brexit Велика Британія не є членом Євросоюзу, укладання безпекових угод із країнами ЄС, коли йтиметься про захист поза НАТО, потребуватимуть додаткових умов. По-третє, Британія входить до Групи ядерного планування НАТО, в межах якої розробляється, реалізовується та уточнюється спільна політика Альянсу щодо зброї масового знищення. Лондон має дотримуватися цієї спільної політики.
А от Франція до Групи ядерного планування НАТО не входить — єдина з держав Північноатлантичного блоку. Такою була і лишається принципова політика Парижа, — французька ядерна зброя стоїть на варті європейських інтересів в НАТО, проте рішення щодо використання зброї ухвалюється керівництво Франції, а не Альянсу. Тому станом на зараз лише Франція може запропонувати свою "парасольку" Євросоюзу.
Французи завжди мали значні геополітичні амбіції і нині можуть їх реалізувати, піднявши статус своєї держави дуже високо, однак подібний крок несе у собі низку ризиків. Перший: якщо Макрон запропонує послуги Франції, а їх прийме тільки кілька країн, інші ж продовжать орієнтуватися на США, — це буде провал. З Макроном про спільне ядерне стримування домовляється Мерц. Згідно з аналізом ЗМІ, на одній із німецьких авіабаз можуть розміщуватися американські боєголовки, носіями яких є літаки F-16 і Tornado.
Окрім Німеччини зброя масового знищення США також розміщується на двох авіабазах в Італії та по одній у Нідерландах і Бельгії, поза межами ЄС — у Туреччині. Точна кількість бомб невідома, припускають, що близько ста. В разі приєднання тієї ж Німеччини до ініціативи спільного ядерного стримування Євросоюзу американці можуть вивезти від німців свої боєголовки. Це точно не посилить безпековий фактор на континенті.
Другий ризик полягає у внутрішній політиці Франції. Макрон — хороший політичний гравець, навіть авантюрного складу, проте його президентська каденція завершується наступного року, і зі значною долею ймовірності у Єлисейському палаці засяде ультраправий президент. Французькі праві — союзники трампістів. Тож немає жодної гарантії, що в разі отримання головної посади у Франції ці діячі не скасують рішення попередника під тим соусом, що Франція може стати об’єктом ядерної атаки. Та навіть якщо ультраправий наступник Макрона не скасує рішення нинішнього президента, він отримає значні важелі тиску на країни, які погодяться піти під французький захист. І в столицях цих країн такий сценарій не виключають, тому не поспішатимуть казати "так".
Видається, варіант спільного ядерного щита Євросоюзу далі розмов не піде? Не варто поспішати з висновками. Держави ЄС, які погодяться приєднатися, завдяки значним фінансовим вливанням і сучасним технологіям спроможні покращити і наростити військові засоби для розміщення французької ядерної зброї. Щоб було не чотири субмарини, а хоча б десять. Також спільним коштом Франція могла б наростити ядерний потенціал для спільного захисту.
Проти європейського ядерного щита виступають в керівництві НАТО, наголошуючи, що це підриває роль Америки як захисника Європи. Проте політика Трампа створює новий геополітичний контекст, коли виживання європейців стає їхньою справою. У багатьох столицях ЄС бояться зробити перший крок, остерігаючись гніву заокеанського "президента хаосу". Проте спільна позиція європейських лідерів щодо ядерної безпеки може зіграти не на розкол, а навпаки — підштовхнути Вашингтон до подвоєння зусиль з ядерного стримування в Європі.
Як би не намагалися принизити європейців правлячі еліти США, вони, мабуть, розуміють, що американська ядерна зброя на європейському континенті — це ціна політичного впливу. Не виключено, проти Трампа європолітики застосували його ж прийом із митами: хочеш бути нашим другом — плати більше за наш захист. А ні — підемо під французький.
