Путін тягне час, а Трамп йому дозволяє: що не так із переговорами про кінець війни
У Маямі завершилася чергова серія переговорів за посередництва Сполучених Штатів. Із заяв, зроблених дотичними до переговорів особами, можна зробити загальний висновок, що Трамп не хоче застосовувати додаткові важелі впливу на Путіна. А без цього переговорний процес рухатиметься по замкнутому колу.
Як протягом місяця обговорювали "мирний план" Трампа
З одного боку, участь американців як посередників у переговорному процесі створює саму можливість таких переговорів — без США Кремль взагалі не сів би за стіл переговорів, проте з кожною зустріччю стає все очевиднішим, що Путін тягне час, а у Трампа лишається все менше важелів, щоб прискорити російського диктатора.
Триденні переговори у Флориді стали продовженням треку, розпочатого американцями 21 листопада, коли з’явився сумнозвісний "мирний план" із 28 пунктів, котрий, як з’ясувалося, переважно був написаний у Москві. Американці поводилися спочатку як торговці на базарі: товар хороший — треба брати, бо буде дорожче. Напередодні оприлюднення цього дивного документа США ввели санкції проти двох російських нафтових гігантів — "Роснєфті" і "Лукойл". TrueUA детально аналізував зміст документа та причини його появи. Коли світ оторопів від американського підігрування Росії, у Вашингтоні почали пом’якшувати свою позицію, мовляв, це не остаточний план, а нарис, який сторони обговорюватимуть. При цьому Путін поспішив заявити, що саме цей документ має стати основою для переговорів. Ще б пак, якщо він писався в Кремлі.
Єдиний позитив від цих 28 пунктів, що вони стали поштовхом для подальших перемовин. 23-24 листопада у Женеві відбулися тристоронні переговори — Україна, США, Європа. Після них перший варіант "мирного плану" суттєво змінився.
30 листопада стартували переговори між українською та американською делегаціями у Флориді. Після їхнього завершення обидві сторони висловлювали схвальні відгуки, проте було зрозуміло, що американці продовжують тиснути щодо територіальних поступок та не поспішають давати Україні реальні, а не паперові гарантії. Поговоривши з українськими представниками, Стів Віткофф і Джаред Кушнер помчали до Москви. TrueUA пояснював тоді, що від цього вояжу не варто очікувати серйозних зрушень. Так, власне, і сталося. Путін у день візиту заокеанських гостей Путін погрожував "відрізати Україну від моря", а Європі пообіцяв "війну у відповідь". На розмову з вояжерами диктатор спізнився на три години, протягом цього часу їх водили Москвою і годували червоною ікрою. Згодом з’ясувалося, що Віткоффу з собою дали цілий ящик цього делікатесу. Хоча і тут переговорники випромінювали позитив, провал переговорів був для всіх очевидним.
Після повернення з Москви у Маямі українські представники знову зустрілися з Віткоффом і Кушнером. А рівно через місяць після оприлюднення плану з 28 пунктів до США на переговори прибув посланець Путіна Кирило Дмитрієв. Він покинув США без коментарів, єдине — у мережі Х написав:
"Дякую, Маямі. Наступного разу: Москва".
Жодної загадковості у цьому дописі немає: все йде по колу. Віткофф і Кушнер розкажуть представникам нашої делегації про розмову з Дмитрієвим, почують українську позицію, далі знову полетять до Москви їсти червону ікру, прилетять, зустрінуться з нашими й так триватиме доти, доки США не почнуть реально тиснути на Кремль.
Три висновки після переговорів у Маямі
Оскільки Дмитрієв нічого не сказав, звернемося до коментарів інших сторін переговорів. Стів Віткофф після зустрічі з посланцем Путіна написав у мережі Х:
"Росія, як і раніше, повністю віддана досягненню миру в Україні. Росія високо цінує зусилля і підтримку Сполучених Штатів у врегулюванні українського "конфлікту" і відновленні глобальної безпеки".
З чого напрошується перший висновок: нові санкції проти Росії США запроваджувати не хочуть. Тому ідея сенатора Ліндсі Грема про передачу Україні ракет Tomahawk, "щоб знищити заводи з виробництва дронів і ракет, які є в Росії" — хороша, але нездійсненна. Грем пропонує Білому дому "кардинально змінити гру", примушуючи Кремль до поступок, але Трамп до цього поки не готовий.
І тут проблема не тільки у відсутності політичної волі. Минув місяць від застосування нафтових санкцій, проте швидкого результату від цього кроку немає. З одного боку, є очевидні наслідки — падіння експорту російської нафти через порти на Балтійському морі, у грудні її ціна обвалилася до 40 доларів за барель. З іншого — Росія продовжує продавати нафту зі значними знижками для Індії, Китаю та інших країн, які у такий спосіб спонсорують російський тероризм. Мита, запроваджені Трампом проти Індії, спочатку налякали індійських імпортерів, але згодом вони відновили закупівлю.
Такий стан справ вимагає наступного кроку — санкцій проти країн, компаній та фінансових посередників, залучених до імпорту російської нафти та нафтопродуктів. Двопартійний законопроект про це зареєстровано в Сенаті. Однак є нюанс, на який зважатимуть у Білому домі: згадані санкції стосуватимуться й Китаю, з яким Штати уклали мораторій на взаємні мита. Другий нюанс: недостатня протидія перевезенню нафти танкерами "тіньового флоту". Дієвий спосіб боротьби з підсанкційними танкерами американці пропонують на прикладі Венесуели. Однак ВМФ США точно не ганятиметься за нафтовозами "тіньового флоту" Росії. Тож невирішеним лишається, як змусити всіх не приймати російські танкери у своїх портах.
Другий висновок — попри очевидне затягування часу з боку Росії, в українсько-американських переговорах окреслилися основні напрямки. Про них повідомив головний український перемовник Рустем Умєров:
"Окремо відбулася конструктивна зустріч у форматі США-Україна, під час якої основна увага була зосереджена на чотирьох ключових документах: продовженні опрацювання 20-пунктного плану; узгодженні позицій щодо багатосторонньої рамкової угоди про гарантії безпеки; узгодженні позицій щодо двосторонньої угоди про гарантії безпеки від США; а також продовженні опрацювання економічного плану розвитку (плану процвітання)".
Тобто американці прийняли план із 20 пунктів, який з’явився після тривалих консультації з українцями та європейцями. Росія може його або прийняти, або ні. Бачимо, що бажання приймати цей план у неї немає. І воно не з’явиться, поки Трамп грається у "голуба миру" і не прагне стати "яструбом війни".
Звідси третій висновок — змусити Путіна до переговорів і поступок можна лише двома способами — наданням Україні того, що дасть можливість відвойовувати загарбані території, або ж спричинити внутрішні потрясіння в Росії. Є стала думка, що байдужі росіяни нездатні на бунт, але тут можна пригадати заколот Пригожина. Його швидко придушили, бо Пригожин сам злякався. Але не менше злякався й Путін. Простіше кажучи, потрясіння — можливі, просто треба знайти больову точку росіян. Втрата захоплених територій — це больова точка. Падіння рівня життя через санкції — частково больова.
Тому коли віце-президент Джей Ді Венс хвалиться, мовляв, гроші, які витрачалися на Україну, тепер витрачаються на американських пенсіонерів — це ознака геополітичної сліпоти нинішньої американської адміністрації. У 2025 році спроби сприяти її прозрінню успіхом не увінчалися. Може щось зміниться у 2026-му…
Читайте також: "Без краху авторитарного режиму в Росії миру не буде": інтерв'ю з автором Vox Veritatis про війну, міфи та ілюзії росіян"
