Сі і його миротворці: як довго Китай допомагатиме Путіну водити Трампа за носа
Ні для кого не секрет, що Володимир Путін і Сі Цзіньпін діють узгоджено у питаннях, геополітичної ваги для Москви й Пекіна. Тому наміри Кремля накинути нам і нашим партнерам китайців як гарантів безпеки — їхня спільна стратегія.
Не можуть бути гарантом і крапка
Першим ідею залучити КНР до гарантій безпеки Україні висловив Володимир Путін, потім її повторив керівник МЗС Росії Сергій Лавров. Суть пропозиції проста — гарантувати безпеку нашій країні повинні всі постійні члени Ради безпеки ООН, то ж без Китаю і Росії, мовляв, не обійтися. Президент України Володимир Зеленський чітко дав зрозуміти — китайців серед країн-гарантів не буде.
"По-перше, Китай не допоміг нам зупинити цю війну від самого початку", — заявив Зеленський.
Він нагадав, що Пекін не зробив нічого в той момент, коли Росія окупувала Крим. Хоча був серед країн, які обіцяли нам гарантії, згідно з Будапештським меморандумом. Китайці доєдналися до нього пізніше, але взяті зобов’язання визначалися для всіх підписантів.
По-друге, Китай постачав Росії дрони, які вона застосовувала проти України. За даними української розвідки, частка китайських компонентів у російських "шахедах" сягає до 65%.
"Нам не потрібні гаранти, які не допомагають Україні й не допомагали в той момент, коли нам це було дійсно потрібно після 24 лютого 2022 року", — наголосив Зеленський.
Україна потребує гарантій лише від тих країн, які готові надати реальну допомогу. Простіше кажучи, український президент досить жорстко "відшив" і Росію, і її друзів китайців. Але потрібно розуміти, що ці двоє все одно ламатимуться у зачинені двері.
"Необхідно прагнути до спільної, всеосяжної та стійкої безпеки й сприяти політичному врегулюванню кризи в Україні. Китай готовий відігравати конструктивну роль у досягненні цієї мети", — відреагувала на заяву Зеленського речниця МЗС КНР Мао Нін.
А згодом у німецькій Welt з’явилася публікація з посиланням на європейських дипломатів, що Китай нібито готовий відправити в Україну миротворців із мандатом ООН. Видання стверджує, що у Брюсселі такі наміри сприйняли негативно, остерігаючись того, що в разі конфлікту китайці стануть на бік росіян. Власне, тут вони мають рацію.
Нині триває розробка гарантій безпеки для України, до якої долучені представники Києва, Вашингтона, "коаліції рішучих". Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц оцінив зусилля для врегулювання війни в Україні лише у два відсотки.
"Ми зробили перші кроки. Скажу образно: ми перебуваємо на дистанції в 10 кілометрів і пройшли, може, перші 200 метрів, не більше. Але в будь-якому разі ми рухаємося в правильному напрямку", — заявив він.
Та наголосив, що "більших дипломатичних зусиль, ніж в останні три тижні" керівництво Німеччини та Європейського Союзу ще не робило.
Також нагадаємо, Трамп дав Путіну два тижні, щоб визначити, чи налаштований той на мир. Чергові часові рамки від американського президента сприйняли критично, але два тижні можуть призначатися не для Путіна, а для Сі Цзіньпіна.
Замість зустрічі з Зеленським Путін їде до Китаю. Чого від Сі може очікувати Трамп
У Білому домі розуміють, що за підтримки Пекіна російська воєнщина ще довго огризатиметься. Тому хочуть побачити кроки товариша Сі, тримаючи руку на двох кнопках. Перша — вторинні санкції, яку Трамп дуже не хоче натискати, оскільки вони бумерангом ударять по американських споживачах. Друга — визнання Росії країною, що спонсорує тероризм, депортуючи українських дітей. Про таку опцію днями заявив сенатор-республіканець Ліндсі Грем, співавтор законопроекту про вторинні санкції. Який так і не став законом. Визнання Росії спонсором тероризму — не панацея, але принаймні багато країн перед тим, як мати справу з Москвою, трохи подумають, чи варто сваритися з Америкою. Розмови про такий сценарій з’явилися не просто так.
31 серпня цього року у китайському Тяньцзіні розпочне роботу дводенний саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), куди прибуде Путін. Він загалом перебуватиме у Китаї чотири дні: зокрема, за даними ЗМІ, 3 вересня відвідає військовий парад на площі Таньаньмень у китайській столиці до 80-ї річниці закінчення Другої світової війни. Про запланований візит російського диктатора до КНР було відомо ще у червні після його телефонної розмови з китайським другом.
ШОС — антизахідний проект, ініційований Китаєм, Росією та її середньоазійськими сателітами Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном й Узбекистаном у 1996 році. Постійними членами організації окрім засновників ще є Білорусь, Індія, Іран та Пакистан. Ще є 14 партнерів і кілька спостерігачів. Цьогорічне засідання буде показовим. По-перше, чи приїдуть найвищим представництвом Індія і Пакистан. Індія потрапила під американські санкції через купівлю російської нафти, чим скористалися китайці, які почали скуповувати те, від чого відмовилися індуси. Але Пекін заступився за Нью-Делі, обурившись американською політикою протекціонізму.
По-друге, серед партнерів ШОС — Азербайджан, Вірменія, Туреччина — які можуть знизити рівень представництва на саміті через присутність там Путіна. Про конфлікт Баку і Москви TrueUA раніше детально розповідав. Як і про те, як Азербайджан і Вірменія домовилися про мир у кабінеті Трампа, відсунувши від переговорів Путіна. Ну а Анкара цьому сприяла. По-третє, за тим, як учасники форуму поводитимуться з Путіним, уважно дивитимуться у Вашингтоні. Трамп дуже не любить міжнародні проекти, які діють проти інтересів США. Як, приміром, БРІКС. А ШОС — відверто прокитайський проект. То ж увага до його перебігу буде відповідною.
Як довго Китаю буде вигідно сприяти Росії у затягуванні війни
Можна припустити, що у США сподіваються на мудрість Сі Цзіньпіна, який схилить Путіна піти на серйозні поступки для завершення війни в Україні. Якщо китайському лідеру це вдасться, американці відкриють для Пекіна нові можливості у переговорах щодо мит та економічного співробітництва.
Для Трампа ознакою конфронтації з боку Сі стане сприяння затягуванню війни. Історія з китайськими миротворцями під егідою ООН — ознака конфронтації. Спроба залучити сюди Організацію об’єднаних націй — тупиковий варіант, але вигідний Росії. Вона сподівається руками китайців делегітимізувати на міжнародному рівні гарантії безпеки, які в муках народжують наші партнери. Спочатку розмови про миротворців від начебто "нейтральних" країн, якою Китай не є, замість військ країн НАТО із "коаліції охочих". Потім підтягування китайцями до своєї ініціативи країн Глобального Півдня, на які Пекін має вплив. Він вже намагався таке провернути рік тому, коли на полях Генасамблеї ООН проводив захід "Друзі миру", де просував спільний із бразильцями "мирний план" із шести пунктів. Словом, напрямок — зрозумілий.
Сі Цзіньпін може обрати шлях протистояння, вимагаючи гарантій для своїх інтересів в Україні й для свого друга Путіна. Інакше війна триватиме. Йому вона більш ніж вигідна — прив’язав до себе Росію, яка втратила суверенність економіки, грає у власну гру з Європою, демонструє Трампу, що хоче ділити з Америкою світ на рівних. А може розставити акценти інакше. Восени у цьому регіоні Азії відбудеться одразу два великих саміти — 26-28 жовтня у Малайзії зустріч країн АСЕАН (Асоціації країн Південно-східної Азії), а відразу після нього Південна Корея прийматиме лідерів АТЕС (Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва). На обох заплановане перебування і Трампа, і Сі Цзіньпіна, де вони можуть зустрітися як лідери, які спільно припинили війну в Україні й спроможні далі домовлятися.
Що обере китайський вождь? Більшість експертів схиляються до першого сценарію. Якщо станеться саме так, тоді Сі не лишить Трампу іншого вибору, як після закінчення 90-денного тарифного перемир’я на початку грудня випробувати митами й санкціями китайського економічного колоса на міцність.