Вибори у Вірменії: чи справді Росія втрачає вплив на Кавказі
Проєвропейська партія прем’єр-міністра Ніколи Пашиняна "Громадянський договір" здобула більшість у парламенті країни, проте матиме потужну проросійську опозицію. Яке майбутнє чекає на геополітично важливу державу Південного Кавказу?
Від зради до перемоги. Як Пашинян зумів дати вірменам надію
"Зараз я хочу підтвердити, що Республіка Вірменія повністю визнає територіальну цілісність Азербайджану, і ми очікуємо, що Азербайджан зробить те саме, визнавши всю територію колишньої Вірменської РСР Республікою Вірменія", — заявив Нікол Пашинян 18 квітня 2023 року.
Цю його заяву багато вірмен сприйняли як державну зраду, адже Єреван відмовився від будь-яких претензій на територію Нагірного Карабаху, за яку десятиліттями точився вірменсько-азербайджанський конфлікт.
Заяві Пашиняна передувала чергова ескалація між Вірменією та Азербайджаном, яка розпочалася 12 травня 2021 року і тривала понад два роки. Вірмени зазнали поразки, а їхні давні союзники у Москві просто умили руки. 28 вересня 2023-го керівництво Нагірного Карабаху оголосило про припинення існування невизнаної республіки, вірменське населення якої змушене було шукати притулку у Вірменії. Рейтинг Пашиняна та його політичної сили полетів донизу і, здавалося, прем’єр-міністр не втримається при владі, але вийшло зовсім навпаки.
Протягом 2023-25 років між Єреваном і Баку тривали переговори за посередництва третіх країн, суттєву роль, зокрема, відіграла Туреччина. Підсумком стала мирна угода, текст якої сторони узгодили 13 березня 2025 року, а підписали у Білому домі в присутності Дональда Трампа 8 серпня того ж року. Американці долучилися до врегулювання конфлікту своєрідно, — вони запропонували розбудувати транспортний коридор із Азербайджану через Вірменію в азербайджанський ексклав Нахічевань вздовж вірменсько-іранського кордону.
Завдяки коридору Баку отримає зв’язок із Туреччиною, а Вірменія — значні прибутки від експлуатації шляхопроводу. Його назвали пафосно "Маршрут Трампа заради міжнародного миру та добробуту" (TRIPP). Вигода США від цього більш ніж очевидна.
- По-перше, вони інвестуватимуть у будівництво маршруту, а після його побудови зароблятимуть на інфраструктурі.
- По-друге, зайшовши до Вірменії, американці фактично отримали контроль на кордоні Ірану з Південним Кавказом.
- По-третє, Трамп тоді ще мріяв про Нобелівську премію миру, тож від укладання угоди у Білому домі отримало чимало позитивного піару.
26 травня цього року до Вірменії приїздив глава американського Держдепу Марко Рубіо, який підписав з вірменською владою Хартію про всеосяжне стратегічне партнерство та рамкову угоду по реалізації "маршруту Трампа". Візит Рубіо до Єревана за два тижні до парламентських виборів можна назвати агітаційним, але суть події значно глибша, — протягом десятиліть Вірменія лишалася такою собі "чорною дірою": з країни, яка нікуди не рухалася, вона стає вкрай цікавою для західного бізнесу, що у перспективі позитивно вплине на добробут населення. Але ці перспективи можливі лише за правильного геополітичного вектора вірменської влади — в разі остаточного вибору на користь Європи.
Євросоюз не відстає від США. На початку травня відбувся перший в історії саміт "ЄС — Вірменія".
"Вірменія є ключовим стовпом у наших відносинах з Південним Кавказом, а також у з'єднанні Європи через Південний Кавказ з Каспійським морем, Центральною Азією. Це історія наших регіонів, і це також буде майбутнім наших регіонів. І саме тому Європейська комісія зосередиться на тому, як ми можемо будувати в нашому стратегічному партнерстві наше спільне майбутнє в мирі та заради процвітання вірменського народу та Європи", — цитує "Укрінформ" голову Євроради Антоніу Кошту.
Паралельно в Єревані також відбувся 8-й саміт Європейської політичної спільноти. Яскравою ілюстрацією цієї події була заява президента Франції Еммануеля Макрона:
"Будьмо відвертими: вісім років тому сюди ніхто б не приїхав. Вісім років тому ця країна за столом переговорів розглядалася як де-факто сателіт Росії".
Тобто Пашинян, якого багато вірменів кляли за поступки Азербайджану, запропонував громадянам альтернативу нескінченній війні — європейську інтеграцію та широке залучення західних інвестицій в економіку. І це дало результат на виборах, — уперше за багато років явка становила майже 59%. Це ознака того, що у вірмен з’явилася надія на успіх своєї країни.
Що показали вірменські вибори та чи може Москва відіграти все назад
Президент України Володимир Зеленський привітав Пашиняна з перемогою:
"Це перемога суверенітету Вірменії, вашої незалежності й права жити так, як ви самі визначите. Бажаємо вам успіху".
Для України перемога у Вірменії проєвропейської партії важлива одразу з кількох позицій.
По-перше, успіх Пашиняна — черговий ляпас путінській Росії. За час повномасштабного вторгнення в Україну Кремль розгубив величезну частку свого політичного впливу у світі. Путін втратив Сирію після відсторонення від влади диктатора Башара Асада, втратив союзника Ніколаса Мадуро у Венесуелі, двічі поспіль проросійські сили програли вибори у Молдові, спочатку президентські, на яких удруге обралася проєвропейська президентка Майя Санду, а торік ще й парламентські. Список продовжила феєрична поразка Віктора Орбана у квітні цього року на виборах в Угорщині, після чого помітно притих словацький прем’єр Роберт Фіцо.
Токсичними відносини з Москвою стали і для президента Азербайджану Ільхама Алієва, який різко відійшов від лояльності до Росії після збиття росіянами літака азербайджанських авіаліній у грудні 2024 року та подальшої брехні, що це зробили не вони. Тренд на "втечу від Кремля" продовжили вірмени. Далі — буде, адже світ побачив, що Москва нездатна утримувати своїх союзників, у неї немає для них нічого, окрім погроз. Путін погрожував вірменам "долею України", відкликав свого посла з Єревана та вдався до економічного тиску. І — програв.
По-друге, вірменська делегація в ООН на догоду Росії кілька разів утримувалася або голосувала проти резолюцій на підтримку територіальної цілісності України, через що відносини Києва та Єревана залишалися натягнутими, перемога проєвропейських сил у Вірменії сприятиме зближенню країн. Крім того, протягом війни вистачало повідомлень про те, що Вірменія сприяє Росії в обході санкцій. Це ганебне явище має припинитися.
Чи може Москва нашкодити "неслухняним" вірменам? Хоча "Громадянський договір" і матиме більшість, дві партії — "Сильна Вірменія" олігарха Самвела Карапетяна та блок "Вірменія" експрезидента Роберта Кочаряна — отримали чисельну опозицію. Обидві політсили — проросійські, особливо "Сильна Вірменія", для успіху якої Росія навіть організовувала масове повернення вірменських гастарбайтерів задля голосування. Пашинян отримав карт-бланш на витіснення орієнтованих на Москву політичних союзів, а після погроз із Росі таке витіснення стане для нього ще й життєвою необхідністю. Або він їх, або вони його, оговтавшись від поразки та заручившись російськими грошима.
Крім того, Євросоюз не повинен збавляти темпи інтеграції Вірменії, що дасть можливість населенню цієї країни пересвідчитися, що воно не помилилося у виборі. На своєму досвіді українці неодноразово бачили, що гальмування євроінтеграції сприяє поверненню російського "привиду", він живиться розчаруванням та зневірою. Не все у Пашиняна виходитиме, можливо, не все відповідатиме демократичним стандартам ЄС, тому важливо, щоби геополітичне стратегічне мислення у такому випадку взяло гору над тактичним. Тоді успішність Вірменії стане зразком для всіх народів Кавказу. Втрата Росією впливу на цей регіон буде не просто ляпасом для неї, а поштовхом для її розвалу.
